Выбрать главу

Йоганна

Хусо,

чи правда се?

Авжеж, убрання гарне.

А втім, сама побачиш.

(До Сабіни.)

Принеси.

Сабіна виходить.

Й о г а н н а

Не про красу одежі я питала,— ти ж розумієш, Хусо.

X у с а

Я не хочу нічого розуміти, а тобі мене допитуватись не пристало.

Ти одіж продала, для кого хтіла, а я купив, кому хотів. Тепер же повинна б ти мені ще й бути вдячна, бо маєш в чому вийти до гостей,— вони ж не знатимуть, що то з рабині. Прикраси в тебе є?

Й о г а н н а

Нема нічого.

X у с а

То йди до матері та попроси у неї перли, діадему, персні, заушниці, обручки й пояс. Чуєш? -Чому ж не йдеш?

Й о г а н н а ( благаючи)

Хузане, не примушуй

мене покрас у матері просити!

X у с а

А в кого ж їх просити? Може, бігти десь по сусідах позичати? Зараз іди до матері!

Йоганна йде, як на муку.

С а б і н а (приносить одежу)

Ось, пане, одіж.

(Хоче йти.)

X У с а

Стривай, поможеш пані зачесатись по-римському.

С а б і н а

Нехай звелить мій пан мені крутити жорна, кіз доїти, носити воду,— все те буде легше, аніж прислужницею бути в пані.

X у с а

Чого ж се так? Хіба вона лиха?

С а б і н а Господь не допустив.

X у с а

То й пе видумуй.

Я не на те учу рабинь по-римськи, щоб потім їх скотарками робити.

(Підходить, бере її за підборіддя і підводить їй похилене обличчя вгору.)

Се ти лиха за одіж? Не журися!

Я кращу справлю!

(Пригортає її.)

С а б і и а

(злегка пручається, поглядаючи на двері)

Шкода втрати, пане, бо є кому тепер гостей вітати і без твоєї слугівниці.

X у с а ( усміхається)

От що!

Ба з того вже тепер ніхто не винен!

Се ж, може, й краще. Ти збулась клопоту, та й я вже думати не потребую.

І вір мені, що се далеко ліпше — такою буть рабинею, як ти, ніж панею такою, як Йоганна.

С а б і н а

Мені про те не личить розважати, бо хто ж така твоя рабиня? Пан мій все краще знає. Пан мій сам воліє приставником тетрархові служити, ніж бути на тетрарховому місці.

То божа воля — треба їй коритись.

X у с а

Сабіно! Гей, не будь така лукава!

Не доведе тебе се до добра!

С а б і н а

Хіба твоя рабиня що сказала?

Міряються поглядами.

Увіходить Йоганна, бліда як смерть, у руках у неї покраси,

X у с а (до Йоганни)

Все є? Гаразд. Тепер іди вбирайся.

Сабіно, поможи.

Йоганна (тихо)

Я сама...

X у с а

А я кажу — Сабіиа хай поможе, бо ти ж сама, либонь, того не знаєш, яка тепера поведінка в Римі на зачіски. А Марція вже звісно доглядиться, якщо не до ладу в уборах буде,— я ж того не хочу, щоб нас почесна гостя осудила.

С а б і и а (до Йоганни, облесливо)

Нехай дозволить владарка покласти крихіточку їй фарби на обличчя, бо трішечки здороження помітно.

Твоя рабиня вже доложить хисту: всі зморщечки отут попри очицях, навколо вустоньків і між брівками чудово замалює, зробить церу таку свіженьку, як була колись!

Й о г а н н а

(неживим голосом)

Ходім; роби, що хочеш.

X у с а

Тільки швидше!

Йоганна виходить, за нею Сабіна з одежею.

Раб

(з'являється на порозі)

Прибув високородиий Публій в гості!

X у с а

З дружиною?

Раб

Сам, без жони прибув.

Ху с а

(стиха до себе, заклопотаний)

Що за притичина?..

Раб тим часом розсовує запони, що закривали середній вхід до кімнати; одкриваються сіни й видко, як у них вступає знадвору Публій. Він ще молодий чоловік, але поважний рухами й виразом обличчя; тога на ньому так уложена, як личить людині значно старішій,— широкими заломами і спущена в подолі низько, мало не до п’ят.

Публій (ще з сіней)

Здоров, Хузане!

X у с а

(кидається йому назустріч)

Щасливий надмір, що тебе вітаю!

(Веде Публія за руку до порога світлиці, на порозі випускає руку, вклоняється й пропускає гостя наперед, роблячи руками рухи люб'язного запрохування. Потім, посадовивши Публія на кріслі, сам сідає напроти нього на

дзиглику.)

Чому ж твоя високородна пані мене, свого раба, не вшанувала, як намірялась?

П у б л і й (по хвилі намислу)

Гм... скажу по правді, ми вибрались удвох, але жона лишилась там, коло міської брами.

X у с а (стурбовано)

Чого? Що сталося?