В мене час не вільний.
Я ще раніше обіцяв сусідці поставити їй комина в хатині, як тільки вдома вправлюся. Сьогодні я мушу йти до неї.
Е д і т а
Я гадаю, і що та сусідка може ще й пождати.
Р і ч а р д
А я, матусю, думаю інакше.
К е м б л ь
Та-бо громада врадила, щоб братись усім до діла.
Р і ч а р д Я не був на раді.
К е м б л ь Ти б міг прийти.
Р і ч а р д
Мене ніхто не кликав.
Е д і т а
Я кликала.
Р і ч а р д
Мені ти не казала, що там на зборі ще й обради будуть, я думав — то зібрання молитовне.
К е м б л ь
Воно таке й було, та заразом ми зважили й порадитись про справи. Та все одно — був чи не був па раді, а вже коли громада вся рішає, то всяк примушений рішинця слухать.
Р і ч а р д
Хто має силу з примусом боротись, той робить завжди тільки по охоті.
К е м б л ь
Я ж думаю — охота в тебе єсть.
Р і ч а р д
Дозвольте вже мені про теє думать.
К е м б л ь
Але громада не питає думки того, хто супротивиться рішинцям.
Що хочеш, думай — а коритись мусиш. Громадська влада — то єсть божа влада, і всяка думка хай мовчить при ній.
Р і ч а р д
Так говорить не личить пуританам!
Годвінсон
Чому ж би то не личить? Поясніть!
Р і ч а р д
Бо якщо ми не думку боронили, то я не знаю, за що ми боролись.
Годвінсон
За боже слово! й за громадську волю!
Р і ч а р д
А в чім, по-вашсму, громадська воля?
К е м б л ь
А в тім, що ні король, ні парламент ламать не сміє присуду громади. Громада — вільне й незалежне тіло.
Годвінсон (з погрозою в голосі)
Громада власні парості негідні рубати може і в вогонь кидати, і їх ніхто не сміє боронити.
Р і ч а р д
(до Годвінсопа)
В такій громаді, справді, повна воля всім фарисеям.
Годвінсон
Річарде, до чого ви се сказали?
Р і ч а р д
Sapienti sat1
Годвінсон
(встає)
Се чемна мова!
Е д і т а
Сину, ти забув, що ти молодший і говориш з гостем.
Шановний вчителю, простіть його і не беріть за зле слів нерозважних.
Р і ч а р д Я, мамо, не сказав ще: mea culpa!2
К е м б л ь Та що се за балачка католицька?
Годвінсон (береться за шапку)
Зостаньте з миром!
Е д і т а
Вчителю шановний!
Ви не одійдете від мене в гніві, не завдасте такої злої кари мені за необачність мого сина.
Годвінсон
Вас поважаючи, Едіто гідна, я зостаюсь.
Ввіходить і спиняється у порога дуже убого вбрана жінка, скілька раз вклоняється товариству.
Жінка Мир сій оселі чесній.
1 Для розумного досить (лат.).— Ред.
2 Моя провина (лат.).— Ред.
ЗО
Мир, жінко добра, й вам.
Жінка все стоїть у порога, вигляд у неї принижений, прибитий.
До гурту просим.
Годвінсон (до Кембля)
Я щось забув обличчя сеї жінки.
К е м б л ь (до Годвінсона)
Вже ж, бо вона не ходить на зібрання.
Се жінка Ріверса, що втік в Род-Айленд після останніх виборів у нас.
Г одвінсон
Лукавий чоловік. Мутив громаду.
Чого ж се їй?
Жінка (до Річарда)
Шановний пане майстре, я се прийшла спитати вас...
Р і ч а р д
Я знаю.
Я не забув. Сьогодні я прийду.
Жінка
Пробачте!., докучаю... я б не сміла, та злидні тяжкі, осінь наступила, а тут вогню нема де розпалити, щоб ту нещасну дітвору нагріть!
Годвінсон У вас немає хати?
К е м б л ь
Є в них хаті.
Жінка
Та хата є, ще чоловік стулив якусь там хижку, але печі дасть біг.
Там вогко, як в льоху; моє найменше лежить в пропасниці, а я сама над ранок ледве голову підводжу.
І так була біда, а се вже далі, либонь, кінець прийшов... Нема нізвідки ні помочі, ні жодної поради...
Громада сердиться... А що ж я винна?
Та вже нехай би я... а то ж дітки.
(Плаче.)
Р і ч а р д (до Годвінсона)
То се відповідають немовлята за батьків гріх?
Годвінсон
Я, майстре, за громаду не можу говорить. Громадське діло.
К е м б л ь (до жінки)
Ти знаєш що, небого,— почекай,
ось ми відбудеїм шарварок громадський,
порадимось, то, може, що й поможем.
Жінка
(з боязким поглядом то на Річарда, то на Годвінсона
й Кембля)
Та я пожду... от тільки та біда
з дитиною... коли б не вмерло..,
Р і ч а р д ( гукає)
Деві!
Д е в і ввіходить з-за ванькира.
Збирай начиння, підем мурувати!
Деві збирає в кутку начиння, принесене в початку дії.
Крістабель (озивається од печі)
Ти, Річарде, хоч попоїв би перше.
Р і ч а р д