Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили.
Не буде їм добра тепер у лісі!
Вже тут навколо хати й Злидні ходять.
Злидні
(малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним, гризьким го+ лодом на обличчі, з'являються з-за кутка хатнього) Ми тут! А хто нас кличе?
Мавка
(кидається їм навперейми до дверей)
Геть! Щезайте!
Ніхто не кликав вас!
Один Злидень
Злетіло слово,—
назад не вернеться.
Злидні (обсідають поріг)
Коли б там швидше нам двері відчинили,— ми голодні!
Мавка Я не пущу туди!
Злидні
То дай нам їсти!
Мавка (з жахом)
Нічого я не маю..,
Злидні
Дай калину оту, що носиш коло серця! Дай!
Мавка
Се кров моя!
Злидні
Дарма! Ми любим кров.
Один Злидень кидається їй на груди, смокче калину, інші сіпають його, щоб і собі покуштувати, гризуться межи собою і гарчать,
як собаки.
К у ць
Ей, Злидні, залишіть — то не людина!
Злидні спиняються, цокотять зубами і свищуть від голоду.
Злидні (до Куця)
Так дай нам їсти, бо й тебе з’їмо!
(Кидаються до Куця, той відскакує,.)
к у ць
Ну-ну, помалу!
Злидні їсти! Ми голодні!!
К у ць
Стривайте, зараз я збужу бабів, вам буде їжа, а мені забава.
(Бере грудку землі, кидає в вікно і розбиває, шибку.)
Голос матері Лукашевої (в хаті)
Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила!
К у ць
(до Злиднів пошепки)
А бачите — прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклеие стара вас так, що й в землю ввійдете,— вона се вміє.
Злидні скулюються під порогом темною купою.
З хати чутно крізь розбиту шибку рухи вставання матері, потім її голос, а згодом Килинин.
Голос материн
О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килиио! Ну, та й спить же! Бодай навік заснула... Встань! А встань, бодай ти вже ие встала!
Голос К илини ( заспано)
Та чого там?
Мати ( уїдливо)
Пора ж тобі коровицю здоїти, оту молочну, турського заводу, що ти ще за небіжчика придбала.
К и л и н а (вже прочумавшись)
Я тії подою, що тут застала, та націджу три краплі молока — хунт масла буде...
М а т и
Отже й не змовчить! Хто ж випеп, що набілу в пас не стало? З такою господинею... ой горе!
Ну вже й невісточка! І де взялася на нашу голову?
К и л и н а
А хто ж велів до мене засилатися? Таж мали отут якусь задрипанку,— було вам прийняти та прибрати хорошенько, от і була б невісточка до мислі!
Мати
А що ж — гадаєш, ні? Таки й була б! Дурний Лукаш, що проміняв на тебе; бо то було таке покірне, добре, хоч прикладай до рани... Узиваєш її задрипанкою, а сама її зелену сукню перешила та й досі соваєш — немає встиду!
К и л и н а
Та вже ж, у вас находишся в новому!.. Он чоловіка десь повітря носить, а ти бідуй з свекрушиськом проклятим,— ні жінка, ні вдова — якась покидька!
М а т и
Який би чоловік з тобою всидів?
Бідо наирасна! ІЦо було — то з’їла з дітиськами своїми,— он, сидять! — бодай так вас самих посіли злидні!
К и л и н а
Нехай того посядуть, хто їх кличе!
На сих словах одчиняє двері з хати. Куць утікає в болото. Злидні схоплюються і забігають у сіни.
Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потока, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стіні знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.
Килина
(спиняється і становить відро долі)
А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п’яна, чрі, може, змерзла?
(Термосить Мавку за плече.)
Мавка
(насилу, мов борючиея з тяжкою зморою)
Сон мене змагає...
Зимовий сон...
Килина
(відслоняє їй обличчя і пізнає)
Чого сюди прийшла?
Тобі не заплатили за роботу?
Мавка
(як і перше)
Мені ніхто не моячЄ заплатити.
Кили на
До кого ти прийшла? Його нема.
Я знаю, ти до нього! Признавайся — він твій коханок?
М а в к а (так само)
Колись був ранок ясний, веселий, не той, що тепер...
він уже вмер...
К и л и н а
Ти божевільна!
Мавка (так само)
Вільна я, вільна...
Сунеться хмарка по небу повільна, йде безпричальна, сумна, безпривітна...
Де ж блискавиця блакитна?
К и л и н а (сіпає її за руку)
Геть! не мороч мене! Чого стоїш?