Про цей твір згадує Леся Українка також у листі до сестри Ольги від 25.ІХ 1909 р.: «Ще хотіла б знати і про другу посилку: чи отримала мама мій рукопис «Йоганиа, жінка Хусова» і чи думає і коли саме його друкувати. Коли вій до «Рідного краю» непридатний, то даремно мама стісняється се мені написати, бо я дуже пе люблю невиразності в таких випадках».
Датується за автографом.
Оскільки Леся Українка була незадоволена замінами у тексті першодруку, цей драматичний твір подається за чистовим автографом.
«Рідний край» — український громадський і літературно-науковий журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Полтаві 1905—1907 рр., у Києві 1908—1914 рр., у Гадячі 1915— 1916 рр.
Кибальчич Надія Костянтинівна (1878—1914) — українська письменниця.
...д о сестри Ольг и...— Ольги Петрівни Косач-Кривинюк (1877—1945), молодшої сестри Лесі Українки.
Тетрарх — у Стародавньому Римі начальник римської провінції.
С а р о н — рівнина в Палестині, славилась своїми квітами, врожаями.
С і д о н — стародавнє фінікійське місто.
Тускулум — місцевість біля Рима, де знаходились вілли знатних римлян.
Стола — верхня одежа знатних римлянок, що її одягали поверх туніки.
Камея — прикраса з твердого каменю з різьбленим опуклим зображенням.
ЛІСОВА ПІСНЯ
Вперше надруковано у ЛНВ, 1912, кн. III, стор. 401—448, з помилками та пропусками окремих слів та рядків. Леся Українка писала з цього приводу в листі до матері від 19.IV 1912 р. «Нарешті я одержала 3 книжки «Літературно-наукового вісника» і вже маю кінець «Руфіна і Прісцілли» та «Лісову пісню». Розуміється, «огор-чили» мене помилки — цілі стрічки пропущені!» В архіві письменниці зберігаються три аркуші паперу (ф. 2, № 790, 791), на яких рукою Лесі Українки та К. Квітки зазначено коректурні правки до тексту драми, друкованого в ЛНВ. В січні 1914 р. вийшло окреме видання «Лісової пісні», здійснене за текстом, підготовленим поетесою. Нею було складено «Спис діячів» (ф. 2, № 793), виправлено друкарські помилки та інші неточності, а також вибрано народні волинські мелодії до твору.
Чистовий автограф не знайдено.
У чорновому варіанті драма була написана влітку 1911 р. в Кутаїсі протягом 10—12 днів. Остаточне доопрацювання та редагування твору тривало до жовтня того ж року. Леся Українка в листі до сестри Ольги від 27.Х 1911 р. так згадувала про напружену роботу над «Лісовою піснею»: «Писала я її дуже недовго, 10— 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті»... Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання,— от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила».
В листуванні письменниці є згадки про те, що стало поштовхом до написання твору. В листі до матері від 20.ХІІ 1911 р. Леся Українка писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним 18 вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш — у дядька Лева скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».
Про «Лісову пісню» пише Леся Українка і в листі до А. Кримського від 14.Х 1911 р.: «...Я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про них, написала ]«драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!)».
Численні переробки, закреслення та дописки в чорновому автографі свідчать про складну та наполегливу працю над твором. Автограф не становить єдиного цілого, має кілька текстових нашарувань і відбиває різні етапи роботи — від первісного до остаточного.