Мати ( втішена)
Ба, чом би ні?
Та що там ще розглядини, вже ж видко, яка робітниця,— таж як вогонь!
От просто б у неділю й засилався.
Лук [а ш]
Неділя взавтра.
Мати Ну то що, пішов би ізвечора тепера на село, а взавтра зрання можна й засилатись.
Л у к [а ш]
Як ви те кажете, то я й піду.
(Зваокливо йде через галяву попри озеро до лісу.)
Мавка (переймаючи його)
Куди ти, любий, тут я!
Л у к [а ш]
Ну то що?
Тут і сиди, а я не маю часу.
Сиди, сиди, а прийде знов коханок, то потанцюєш.
Мавка Що? Який коханок?
Л у к [а ш]
Та вже ж не я!
Либоиь, се був той самий, що розпалив тебе тоді навесні і ти, жируючи, як навісна, до мене кинулась. Розпусна дівко!
Се раз тобі вдалось!
Хіба зготуй дарунок на весілля,— для тебе все не дорого, багачка!
А я собі знайду таку до пари, що буде моїй матінці слугою, для мене ж буде вірною жоною.
Ну, годі. Йду на сватання! Прощай!
Мавка дивиться йому вслід з безумною тугою, потім шарпає на собі багряницю, що з шелестом падає додолу, зриває вінок і серпанок і кидається сама на землю. Сильний порив вітру зносить й жене зграями листя з дерева, сиві хмари линуть по небу, по їх чорніють пташині ключі, що линуть у вирій, Мавка б’ється в розпачливому риданні.
Мавка Ходи, Маро, я хочу забуття!
«Той, що в скалі сидить» з’являється і накладає руки на Мавку. З смертним стогоном вона западається вкупі з ним в землю.
Не дописавши до кінця дію II, Леся Українка відмовилася від такої кінцівки, оскільки вона не відповідала ідейній концепції твору. Поведінка Лукаша зумовлювалася не випадковими причинами (ревнощі до Перелесника), а несумісністю високих чистих ідеалів Мавки з власницькими умовами життя.
В автографі багато правок, закреслень та дописок вторинного походження, які засвідчують процес остаточного авторедагувания тексту.
Ще за життя Лесі Українки була зроблена спроба поставити «Лісову пісню» на сцені, у театрі М. Садовського *.
У травні 1912 р. поетеса писала з цього приводу до А. Кримського: «Чую, хотять її ставити на сцені, але що з неї там вийде?..» Сценічна доля драми-феєрії дуже хвилювала її. В листі до матері від 24.У 1912 р. Леся Українка висловлює турботу про те, «...щоб Садовський в разі серйозних замірів ставити сю річ, не заміняв нічого, не списавшись зо мною,— боюся, щоб там чого не «співнили», намагаючись улегшити постановку. Я тямлю, що без змін її дуже трудно поставити, але всяким змінам є границя, яку сценічні «ретушери» часто переходять. Так само я могла б подати поради і щодо костюмів, як я собі їх уявляла (виписувати те все в ремарках було б незугарно, бо в сій річі і ремарки мають свій «стиль», а не
1 Див.: Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970, стор. 220.
тільки «служебне значення»). Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми — я б і хотіла бачити її на сцені, і боюся, не «провалу» боюся, а переміни мрії — в бутафорію... Ну, та се ж вічна трагедія авторів»*
В архіві письменниці збереглися матеріали, які дають уявлення про участь Лесі Українки у підготовці спектаклю: текст афі-ши та список діячів («ролі») (ф. 2, № 790).
Проте на сцені театру М. Садовського «Лісова пісня» світу не побачила. Вперше, вже після смерті поетеси, драма була поставлена 22 листопада 1918 р. в Київському драматичному театрі.
Датується за чорновим автографом: «25.VII 1911 р.».
Подається за виданням: Леся Українка. Лісова пісня. К., 1914.
Квітка Климент Васильович (1880—1953) — український радянський музикознавець і фольклорист. Чоловік Лесі Українки.
Садовський Микола Карпович (1856—1933) — великий український актор і режисер, один з основоположників дожовтневого українського іеатру.
Леся Українка з братом Михайлом і Маргаритою Комаровою. Фото початку 90-х років......176—177
Леся Українка з сестрою Ольгою та Оксаною Ста-рицькою. Фото. 1896..........................176—177
«Лісова пісня». Сторінка чорнового автографа. 1911 208—209
«Лісова пісня». Обкладинка видання 1914 р. . . 208—209
ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ
СОБРАНИЕ СОЧИНЕНИЙ В ДВЕНАДЦАТИ ТОМАХ