Выбрать главу

Крістабель (одчиняє і виглядає за двері)

Боже! Джонатан!

Чи бачиш, Річарде?!

(Уводить Д ж о н ат ан а за руку в хату.) Річард

(кидається і гаряче вітається з Джонатаном)

Ти звідки взявся?

Я ж думав — ти в Голландії осівся.

Джонатан Осівся, та не всидів...

Річард

Чом же так?

Кажи, розказуй, що було з тобою.

Крістабель

Так дай же, братику, йому спочити. Сідайте, Джонатане!

(Садовить за стіл, присуває йому страву.)

Призволяйтесь.

Джонатан

Спасибі, не голоден, дещо їв, ми з жінкою шатро собі зробили та трохи там.поснідали.

Крістабель

Та що ви!

Ну, як таки вам жити у шатрі?

Поки збудуєтесь, у нас сидіте.

Так, Річарде?

Р і ч а р д Вже ж, Белочко, звичайно.

Джонатан А ваша паніматка...

Крістабель

О, матуся вам буде дуже рада. Я піду та приведу сюди дружину вашу.

Де ви спинились?

Джонатан

Як би вам сказати? Там шарварком громада щось будує, то ми отаборились в тій містині.

Крістабель Гаразд, я вже найду.

(Виходить.)

Р і ч а р д

Ну, слухай, друже, чому ж се ти в Голландії «не всидів»? Зарібку не було?

Джонатан

Та ні, не те, а я зневірився в старому світі.

Той давній світ зостарівся в гріхах, закостенів у звичках нечестивих і навіть дух живий нової віри не може воскресити того трупа.

І я збагнув, для чого в край новий Ізраїля виводив бог з Єгипту,— інакше б той народ не став обранцем.

Єгипетська гидота застаріла його посіла б, як лиха проказа.

Колись я розкажу тобі дрібніше про всі мої пригоди, а тепер аж згадувать не хочеться. Я радий, що можу вже не думати про те.

Р і ч а р д

А все ж Голландія новому хисту торує шлях широкий. Я простив би «Єгипетську гидоту» їй за теє.

Джонатан

Се ти говориш так, а не простив же Венеції усіх її гріхів, за цноту хисту красного.

Р і ч а р д

Простив я не менше їй, аніж Христос блудниці.

Джонатан

Все ж признаєш ти, що вона —- блудииця.

Р і ч а р д

Ні, власне, я не те хотів сказати, було б се і негречно, і невдячно.

Джонатан

Але зате правдиво! Я боявся, що вже не вилізу з її розпусти, коли там довше поживу.

Р і ч а р д

Нітрохи

я не боявсь того.

Джонатан

Чого ж ти втік від неї, як від жінки Потіфара? *

Згадай про інквізицію. Крім того, ти знаєш сам: поважні обов’язки об нас кликали додому.

Джонатан

Правда,

а все-таки ти без жалю покинув Венецію.

Р і ч а р д

Хіба ти се завважив?

Я й сам тоді гаразд того не тямив...

(Трохи задумався.)

Однак се правда! Я вже звідти рвався, я вже був ситий тих пишнот, бенкетів, пестливої венеціанок вроди, облесливих речей венеціанців, а що найгірше — пуританська шия не вміла гнутися по-католицьки, переступати ноги не хотіли через високі дожеві пороги і спотикались на помостах гладких палаців меценатських. В тих палацах, немов заморські квіти, процвітають таланти виборні — але в теплиці скоріше нидіють, аніж цвітуть.

Нащадки велетів, самі здрібнілі, якась безсила, пещена їх врода.

Джонатан

Се правда, там артисти зледащіли, мов ті запроданки великопанські, що вже й від сонця божого одвикли, а лиш при штучнім світлі жити можуть.

Р і ч а р д

Той хист, либонь, усі свої слова договорив до краю і, здається, готовий заніміти.

Так, здається...

І як се страшно, Річарде! Тож ми зв’язали з хистом нашу власну долю.

Р і ч а р д

О, наша доляу брате, не загине!

В Італії ще не кінчиться світ.

Для нас тут світ ще тільки що почався. Ми ще поборемось. Ми, слава богу, вродились не підніжками магнатів, у нашім гороскопі інші зорі.

Я, пливучи сюди, багато думав, то був великий океан думок...

Я згадую, як часто вечорами збиралась на помості корабельнім громада наша, мов одна родина, і там при світлі вічного багаття, що сам господь на небі розпалив, ! співала гімни. Постаті співців були мов з бронзи чорної одлиті, суворі, тверді, повні сили й моці, при світлі зір здавались велетенські, і стільки в них було краси нової, не знаної в тім світі італьянськім, де я учився альфабету хисту!..

І марив я тоді, що в сій громаді, серед нового краю розпалю я одвічної краси нове багаття...

О, то були такі палкії мрії...

Якби ти знав!..

Джонатан

І що ж? Вони не зникли?

Р і ч а р д

Ні, ще не зникли, хоч примеркли трохи. Я бачу, тут в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало, а потім вже розпалювать багаття...

Джонатан

Хащів? Яких? Ти ж не про пущу кажеш?

Ні, пуща ся мене найменш лякав, хоча й вона чимало силу нищить.