Тут навіть глини путньої немає, та се ще байка, може, згодом знайдем...
Тут між людьми ростуть лихі терни.
Джонатан
Та хто ж вони такі?
Річард
Ось обживешся, то й сам побачиш... Ох, мій Джонатане, який се день для мене був тяжкий... та, богу дяка, радісно скінчився!
(Кладе руку на плече Джонатанові.)
Товаришу мій вірний! Друже щирий!
Мій побратиме у святому хисті!
Сам бог тебе привів мені на поміч, тепер ми гори перевернем! Правда?
(Сміється радісно і жартівливо трясе Джонатана за
плечі.)
Джонатан
Ой, ой, пусти! Я ж не гора!.. Ну, брате, ти тут набрався сили Голіафа *, тобі ся пуща на користь іде!
Річард
Все на користь! 1 пуща, і терни, все на користь! Нічого не боюся!
II
Та сама хата, що й в першій дії, тільки краще споряджена. На коминку багато ескізів, мініатюр і всякої скульптури. По стінах знаряддя скульпторські і мулярські. Багато полиць, на одних скульптура, на других новий посуд. В одному кутку гончарський станок. Вся хата моє вигляд не то скульпторської студії, не то робітні гончара; багато недокінченої роботи. На рухомих підставках стоять бюсти, понакривані мокрими шматами. В глибині хати зроблений альков; замість ліжка в нім маленька естрада; на естраді стоїть
молода дівчина-індіанка в своїм дикарськім убранні. Рі-
ч а р д ліпить з неї статую натуральної величини; він робить дуже ретельно, то підступає, то відступає від статуї, приглядається, поправляє то позу дівчини, то позу статуї. Рухи швидкі, енергічні, в них видно запал, екстаз.
Р і ч а р д (до себе)
Отак... так буде краще... Ні, отак!
Тепер гаразд!.. Стій, дівчино, не рушся. Втомилась, може?
Дівчина хитає головою, що ні.
Ну, то ще постій, а я тобі намиста дам за теє, хорошого, блискучого. Ти любиш намистечко?
(Показує дівчині намисто, знявши з полиці. Та усміхається і сплескує руками.)
Ет, зіпсувала позу!
(Іде й поправляє їй позу.)
Сміятись можеш, а руками — зась!
(Показує на мигах, що руками не мооюна махати, і сам
сміється.)
Стукають у двері.
Голос (за дверима)
Чи дома майстер Річард?
Р і ч а р д
Дома! Дома!
Як тільки почувся стук, дикарка кинулась і засунула завіси алькова, так що її не стало видно.
Джонатан
Добридень, Річарде!
Річард
Здоров, здоров!
Давно тебе не бачив. Щось ти, брате, цураєшся моєї хати.
З Леся Українка, т, 5 49
Ні,
я не цураюся.
Р і ч а р д
Сядь, гостем будеш, а я робитиму тим часом далі.
(Сдслопяе дівчину.)
Джонатан миттю обертається плечима до Річарда і дівчини.
Р іч а р д
Бо глина сохне, час не жде, ти знаєш.
Джонатан мовчки розкриває велику книгу, що лежить на столі, і схиляється над нею.
Р іч а р д
(дає позу дівчині, береться до роботи, поспівуючи і розмовляючи. Співає)
Ой білі квіти на лілеї побачив я!
Лети до милої моєї, душе моя!
(Говорить.)
Се, Джонатане, маю справжнє свято!
Дивись, яку я глину тут знайшов!
То скульптори в Італії сій глині ціни б не склали!
(Подає Джонатанові грудку глини.) Джонатан
Справді, добра глина.
Се треба взять собі.
Р і ч а р д
Ти знов працюєш?
Ну, слава богу, се я дуже радий, що ти вернувсь до ираці.
Джонатан
Я вернувсь, та з іншим серцем, з іншою душею,—
пиху покинув і в покорі духа оддав на службу господу себе.
Р і ч а р д
І що ж ти робиш?
Джонатан
Що громаді треба.
Р і ч а р д
Що ж треба?
Джонатан День свою потребу мав.
Р і ч а р д
(за роботою слухає неуважно. Співає)
Блакитні квітоньки-дзвіночки побачив я.
Кому се ти плетеш віночки, красо моя?
Джонатан
Що ти співаєш?
Р і ч а р д Пісню флорентинську.
( Співає.)
...Червоні квіти на гранаті...
Дівчина спускає руку.
Знову?
Чи ти втомилась? Ну, постій хвилинку, я хутко дам спочить.
(Поправляє позу.)
А знаєш, друже, ся статуя, се буде щось нового.
Давно вже так я серцем не горів, як отепер. Здається, день і ніч не відступав би від роботи! Правда, що і модель таку не завжди знайдеш! Шукав я цілий рік, знайшов — сьогодні:
що за хороше дике дитинятко!
Глянь, Джонатане!
Джонатан
Річарде, послухай, сказать по правді, я не сподівався, щоб ти вже до такого міг дійти.
Р і ч а р д
Ти що на думці маєш?
Джонатан
Знаєш добре.
Р і ч а р д Ні, далебі, не знаю!