У видавництві «Донская речь» вийшло в перекладі Лесі Українки російською мовою кілька оповідань І. Франка: «Сам виноват» (під криптонімом Л. У.), «Хороший заработок» (переврд Л. Укра-инки), «К свету!» (під криптонімом Л. К.). Всі ці переклади належать до 1903—1904 pp.
Автограф перекладу невідомий.
Подається за першодруком.
Гауптман Гергарт (1862—1946) — видатний німецький драматург і прозаїк. «Ткачі» (1892) — його найвизначніший твір, присвячений повстанню сілезького пролетаріату в Німеччині 1844 р. Один із засновників Комуністичної партії Німеччини публіцист Франц Мерінг (1846—1919) назвав її «революційною і найвищою мірою актуальною». Перший російський переклад «Ткачів» (1902) належить письменниці і театральному критикові Л. Я. Гуревич (1866—1940). Один із перших перекладів п’єси російською мовою зробила А. І. Ульянова-Єлизарова — сестра В. І. Леніна.
Квітка Климент Васильович (1880—1953) — український радянський музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки.
Зільбергрош — тридцята частина талера, німецька розмінна монета, що була в обігу до 1871 року.
Ейленгебірге — німецька назва Совиних гір у Сілезії.
Олеографія — поширений у другій половині XIX ст. спосіб поліграфічного відтворення олійного живопису (хромолітографія), завдяки якому імітувалась поверхня полотна і рельєфні мазки олійної фарби.
Фрідріх Вільгельм IV (1795—1861) — у 1840—1861 pp. прусський король.
«А л о н з а н ф а н» — початкові слова французького національного гімну «Марсельєзи» — Allons, enfants de la patrie! (Вперед, сини батьківщини!). Слова і музика Руже де Ліля (1760—1836).
Індиго — органічний барвник, що видобувався до останньої третини XIX ст. з тропічних рослин. З кінця XIX ст. для його виробництва почали застосовувати значно дешевший синтетичний спосіб.
ДОДАТКИ Гергарт Гауптман
ТКАЧІ
Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 4. Художні переклади, статті. 1884—1910. К., Держлітвидав України, 1954, стор. 210—259.
Над українським перекладом п’єси Леся Українка, очевидно, працювала паралельно з роботою над російським перекладом. В усякому разі на час поїздки поетеси до Чернівців у 1901 р. переклад уже був завершений, про що можна судити з листа Лесі Українки до О. Кобилянської від 26.11 1906 p.: «А від когось білого та сама редакція просить його переклад «Ткачів» Гауптмана, що хтось колись полишив у Чернівцях у когось чорненького,— либонь, рукопис і досі в когось лежить? Я оце зараз напишу до Сімовича і попрошу піти до когось взяти той переклад і послати мені поштою, чей же дійде. Бо я знаю, що хтось не може саменький посилками клопотатись. Тільки нехай хтось буде добрий відшукати той рукопис (десь має бути в чиємусь столику)».
Як видно, Леся Українка мала намір видати п’єсу Г. Гауптмана за кордоном, у Чернівцях, оскільки в Російській імперії до 1905 р. друкувати переклади українською мовою заборонялося. Перший переклад «Ткачів» українською мовою, здійснений Михайлом Павликом, вийшов саме за кордоном: «Ткачі. Драма з сорокових років Гергарта Гауптмана. Переклав з німецького Михайло Павлик. Додано життєпис Гауптмана, написаний Ів. Франком». Львів, друкарня Наукового товариства імепі Шевченка, накладом редакції «Вісника», 1898. Проте наміру Лесі Українки за браком коштів не судилося здійснитися.
На початку 1906 року в Петербурзі почав виходити український громадсько-політичний і літературний журнал прогресивного напряму «Вільна Україна», редакція якого запропонувала Лесі Українці опублікувати переклад «Ткачів». Проте сам журнал було заборонено після виходу шостого номера.
У вже цитованих спогадах про Лесю Українку К. Квітка відзначав: «Вийшло з цим перекладом те, що як вона передала його тим, хто просив, то через кілька часу їй сказали, що вій згубився. Л [еся] знову взялася його перекладати — і знову їй об’явили, що значна частина його згублена. Не пам’ятаю напевне, але здає-ться, що се саме повторилося і в третій раз.
Приходили в тій справі різні люди, переклад опинявся по шматках в різних руках. Порешті, Л[еся] була зовсім знеохочена відновляти переклад, тим більше що він коштував їй дуже багато сили, не відновила його навіть тоді, як цензура була скасована і він був би напевне зараз виданий, і він так і зостався в неповному виді. Історія з перекладом дуже сердила її, і видно було з її недомовлених натяків, що вона підозріває, що він не губився, але був нищений в моменти тривоги».