Берта (біля печі). Ну, знов курить!
Баумерт. Дивись ти з тим димом. Хай же хто скаже, як тута його жити. От-от розвалиться піч зовсім. Нехай падає, а ми будемо сажу їсти. Вже й так кашляємо один поперед другого. Бухи та кахи, а як дійде до того, що й легені повипадають, то ніхто за нами не буде журитись.
Єгер. Се ж таки Анзоргове діло. Він мусить трохи поправити.
Берта. Аякже, він поправить. Йому то даремнісінько.
Стара Баумертиха. Ми йому й так забагато місця займаємо.
Старий Баумерт. Аби ми тільки що заговорили про се, то якраз вилетимо геть з хати. Вже хутко півроку як він од нас грошей комірних не бачив.
Стара Баумертиха. Такий він ненависний чоловік, міг би таки людяніше бути.
Старий Баумерт. Він сам не має звідки, стара, як йому бути доброму, коли сам за злиднями світу пе бачить.
Стара Баумертиха. Та все ж має свою хату.
Старий Баумерт. Ей, стара, що ти говориш! Таж у сій хаті ні одна дощечка вже не його.
Єгер (сів і витяг з одної кишені коротку люльку з гарними китицями, а з другої кварту горілки). Ні, вже ж і тута не може так бути далі. Я тут надивився на диво, що тут [між] людьми діється. Таж то по містах собаки краще од вас живуть.
Старий Баумерт (палко). Чуєте, чуєте? І ти се знаєш? Та вже одно слово: лихі часи!
Анзорге (ввіходить, в одній руці глиняна мисочка з юшкою, в другій недопле...)
Шинкар Вельцель, добрячий велетень...— В автографі добрячий надписано над невикресленим лагідний.
...скрізь свого досягне хитрощами..,— В автографі над словом досягне надписано дійде.
Та й тіло там таке, що й пуда не важить.— Цю фразу в російському перекладі («Ведь покойньтй весил всего ка-ких-нибудь два пуда») Леся Українка передала точніше. В німецькому оригіналі «das wog noch nich neunzig Pfund» — «він не важив і 90 фунтів», тобто 36, 855 кг.
Кіттельгавс (до краю обурений).— В автографі до краю обурений надписано над невикресленим uberaus entrustet.
...з найшов собі тут таку чудову служб у.— В автографі службу надписано над невикресленим посаду.
Я, пане пасторе, кваке р...; Ет, який там ква-к е р...-— В автографі над квакер надписано штупда.
Там така проклята зграя.—В автографі зграя надписано над невикресленим метка.
Роздумавши спокійно...— Далі в автографі (в дужках) пе викреслено: взявши на холодну розвагу...
Я радника крайового водив скрізь по будинку.— В автографі радника надписано над невикресленим райцюг
...в дягни спідпичк у...— Слово вдягни написано на полі рукопису. В тексті — вбери (не викреслено).
[ДІМНА ГРАЧИХА]
.Вперше надруковано в «Літературній газеті» 27 вересня 1945 р. Назва умовна. Це початок якоїсь пезакілчепої п’сси.
Автограф (ф. 2, № 865х) без назви, педатований.
Орієнтовно датується початком 900-х років.
Подається за автографом.
[РОДИНА БАЖАЇВ]
Вперше надруковано в журн. «Радянське літературознавство», 1948, № 9, стор. 125—128. Назва умовна.
Автограф (ф. 2, № 871) без назви, недатований. Це початок якоїсь незавершеної п’єси.
Орієнтовно її можна віднести не раніше як до 1907 p., оскільки твори згадуваного в уривку Ведекінда стали відомі російському глядачеві саме з 1907 р.
Подається за автографом.
«Примар и» (1881) — п’єса видатного норвезького драматурга Генріка Ібсена (1828—1906).
Веде кін д Франк (1864—1918) — німецький письменник-імпресіоніст. Найвідоміша його п’єса «Пробудження весни» (1891) вперше поставлена на російській^сцені у 1907 р.
БОНДАРІВНА
Вперше надруковано в «Літературній газеті» 25 вересня 1945 р.
Автограф недатований (ф. 2, № 862).
Уривок являє собою начерк драматичного або прозового твору. У спогадах «На роковини смерті Лесі Українки» К. Квітка пише: «Між іншим, Леся майже все останнє 10-ліття свого життя збиралась написати драму на сюжет Бондарівни. Зложила навіть план її, але спинялася все перед тим, що в неї не було матеріалів про історичний побут українського] міщанства і цехового люду. Мріяла написати сю драму з знанням цього побуту».
Звичайно, уривок не можна вважати згаданим К. Квіткою планом, це лише нотатки, і швидше — до прозового твору. Про це свідчать як окремі сцени, які передбачалися (наприклад, погоня), так і вчинки героїні («цілу ніч гуляє»), які в сценічному творі втілити було б неможливо. Ймовірно, що, відмовившись від створення драматичного твору, Леся Українка мала намір надати йому прозової форми.
Датується орієнтовно 1907—1910 pp.
Подається за автографом.
[САПФО]
Вперше надруковано в газ. «Радянське мистецтво» 18 лютого 1946 р. Назва умовна.