тут гарно так.
Долорес (сідає коло Анни)
Невже тобі принадна могильна ся краса? Тобі, щасливій!
А н н а
Щасливій?..
Долорес
Ти ж без примусу ідеш за командора?
А н н а Хто б мене примусив? Долорес Ти ж любиш нареченого свого?
А и н а
Хіба того не вартий дон Гонзаго? Долорес
Я не кажу того. Але ти чудпо відповідаєш, Анно, на питання.
А н н а
Бо се такі питання незвичайні. Долорес
Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно, з тобою подруги щонайвіриіші,— ти можеш все мені казать по правді.
А н н а
Спочатку т и мені подай сей приклад. Ти маєш таємниці. Я не маю.
Долорес Я? Таємниці?
А н н а (сміючись)
Що? Хіба не маєш?
Ні, не спускай очей! Дай, я погляну!
(Заглядає їй в очі і сміється.)
Д о л о р е с
(із слізьми в голосі)
Не муч мене, Аніто!
А н н а
Навіть сльози?
Ой господи, се пасія правдива!
Долорес закриває обличчя руками.
Ну, вибач, годі!
(Бере в руки срібний медальйон, що висить у Долорес на чорнім шнурочку на грудях.)
Що се в тебе тута, в сім медальйоні? Тут, либонь, портрети твоїх покійних батенька й матусі?
(Розкриває медальйона раніше, ніж Долорес устигла спинити її руку.)
Хто він такий, ссй прехороший лицар?
Долорес Мій наречений.
А н н а
Я того й не знала, що ти заручена! Чому ж ніколи тебе не бачу з ним?
Долорес
І не побачиш.
А н н а
Чи він умер?
Долорес Ні, він живий.
А н н а
Він зрадив? Долорес Мене не зрадив він нічим.
А н п а (нетерпляче)
Доволі
тих загадок. Не хочеш — не кажи.
Я лізти в душу силоміць не звикла.
(Хоче встати, Долорес удержуе її за руку.) Долорес
Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камінь?
(Кладе руку до серця.)
А в мене ж тут лежить такий важкий і так давно... він витіснив із серця всі жалі, всі бажання, крім одного...
Ти думаєш, я плакала по мертвій своїй родині? Ні, моя Аніто, то камінь видавив із серця сльози...
А н п а
То ти давно заручена?
Долорес
Ще зроду.
Нас матері тоді ще заручили, як я жила у маминій надії.
А н н а
Ох, як се нерозумно!
Долорес
Ні, Аніто.
Либонь, се воля неба, щоб могла я
його своїм по праву називати, хоч він мені і не належить.
А н н а
Хто він? Як чудно се, що я його не знаю.
Долорес Він — дон Жуан.
А н н а
Який? Невже отой...
Долорес
Отой! Той самий! А який же другий із сотень тисячів усіх Жуанів так може просто зватись «дон Жуаю>, без прізвиська, без іншої прикмети?
А н н а
Тепер я розумію... Тільки як же?
Його вже скілька літ нема в Севільї... Таж він баніт? *
Долорес
Я бачила його остатній раз, як ми були в Кадіксі, він жив тоді, ховаючись в печерах... жив контрабандою... а часом плавав з піратами... Тоді одна циганка покинула свій табір і за море з ним утекла, та там десь і пропала, а він вернувся і привіз в Кадікс якусь мориску*, що струїла брата для дон Жуана... Потім та мориска пішла в черниці.
А н н а
Се неначе казка.
Долорес Однак се щира правда.
А н н а
А за віщо його банітувано? Щось я чула, та невиразно.
Долорес
Він, як ще був пажем, то за інфанту викликав на герець одного принца крові.
А н н а
Та інфанта
його любила?
Долорес
Так говорять люди,
а я не вірю.
А н н а Чом?
Долорес
Якби любила, вона б для нього кинула Мадрід і королівський двір.
А н н а
Чи се ж так легко? Долорес
Любові легкого шляху не треба,
Адже толедська рабинівна віри Зреклась для нього.
А н н а
Потім що? Долорес
Втопилась.
Anna
Ото який страшний твій наречений!
Ну, правда, смак у нього не найкращий: циганка, бусурменка і жидівка...
Долорес
Ти забуваєш про інфанту!
Анна
Ну,
з інфантою все псвпразна справа! Долорес
Він, у вигнання їдучи, підмовив щонайсвятішу абатису, внуку самого інквізитора.
Anna
Невже?
Долорес
Ще потім абатиса та держала таверну для контрабандистів.
А н п а
( сміється)
Справді,
він не без дотепу, твій дон Жуан!..
А ти неначе горда з того всього,— рахуєш тих сперечниць, мов трофеї, що лицар твій здобув десь на турнірі.
Долорес
А заздрю їм, Аніто, тяжко заздрю!
Чому я не циганка, щоб могла зректися волі вільної для нього?
Чому я не жидівка? — я б стоптала під ноги віру, щоб йому служити! Корона — дар малий. Якби я мала родину,— я б її не ощадила...
Анна Долорес, бійся бога!
Долорес
Ох, Аніто,
найбільше заздрю я тій абатисі!.
Вона душі рятунок віддала, вона зреклася раю!
(Стискав руки Анні.)
Анно! Анно!
Ти не збагнеш сих заздрощів ніколи!