А н н а
Я б їм не заздрила, тобою бувши, нещасним тим покидькам. Ах, прости, забула я,— він і тебе ж покинув!
Долорес
Мене не кидав він і пе покине.
А н н а
Знов загадки! Та що се ти, Долорес? Долорес
Ходила й я до нього в ту печеру, де він ховався...
А н н а (з палкою цікавістю)
Ну? і що ж? Кажи!
Долорес
Він був порубаний. Жону алькада * він викрасти хотів. Але алькад її убив, а дон Жуана зранив...
А н н а
Та як же ти дісталася до нього? Долорес
Тепер я вже й сама того шз тямлю...
То щось було, як гарячковий сон... Гляділа я його, носила воду опівночі, і рани обмивала, і гоїла, і вигоїла.
А н н а Що ж?
Обе і все?
Долорес
Осе і все. Він встав, а я пішла від нього знов додому.
А н н а
Такою ж, як була?
Долорес
Такою, Анно, як чиста гостя. І ти не думай, що я б йому далася на підмову. Ніколи в світі!
А н н а
Але ж ти кохаєш
його шалено.
Долорес
Анно, то не шал! Кохання в мене в серці, наче кров у чаші таємній святого Граля *.
Я наречена, і ніхто не може мене сплямити, навіть дон Жуан.
І він се знає.
А н п а Як?
Долорес
Душею чує.
І він до мене має почуття, але те почуття — то не кохання, воно не має назви... На прощання він зняв перстеника з руки моєї і мовив: «Поважана сеньйорито, як вам хто докорятиме за мене, скажіть, що я ваш вірний наречений, бо з іншою я вже не обміняюсь обручками — даю вам слово честі».
Анна
Коли він се казав,— чи то ж не значить, що він одну тебе кохає справді?
Долорес (сумно хитав головою)
Словами серденька не одурити...
Мене з коханим тільки мрія в’яже. Такими нареченими, як ми, пригідно бути в небі райським духам, а тут — яка пекельйа з того мука!
Тобі того не зрозуміти, Анно,— тобі збуваються всі сни, всі мрії...
Анна
«Всі сни, всі мрії» — се вже ти занадто! Долорес
Чому занадто? Що тобі бракує?
Все маєш: вроду, молодість, кохання, багатство, хутко будеш мати й шану, належну командоровій дружині.
Анна (засміявшись, устає)
Не бачу тільки, де тут сни і мрії.
Долорес (з блідою усмішкою)
Та їх для тебе мовби вже й не треба. Обидві панни походжають між пам’ятниками. Анна
Кому ж таки не треба мрій, Долорес?
У мене є одна — дитяча — мрія... Либонь, вона повстала з тих казок, що баяла мені малій бабуся,— я так любила їх...
Долорес
Яка ж то мрія?
А н н а
Ет, так, химери!.. Мариться мені якась гора стрімка та неприступна, на тій горі міцний, суворий замок, немов гніздо орлине... В тому замку принцеса молода... ніхто не може до неї доступитися на кручу... Вбиваються і лицарі, і коні, на гору добуваючись, і кров червоними стрічками обвиває підгір’я...
Долорес От яка жорстока мрія!
А н н а
У мріях все дозволено. А потім...
Долорес
(переймае)
...Один щасливий лицар зліз на гору і доступив руки і серця панни.
Що ж, Анно, мрія ся уже справдилась, бо та принцеса — то, звичайно, ти, убиті лицарі — то ті панове, що сватались до тебе нещасливо, а той щасливий лицар — дон Гонзаго.
А н н а
( сміється)
Ні, командор мій — то сама гора, а лицаря щасливого немае ніде на світі.
Долорес
Се, либонь, і краще, бо що ж ти можеш лицареві дати у надгороду?
Ан н а
Шклянку лимонади для прохолоди!
(Уривав. Іншим тоном.)
Глянь, лишень, Долорес,— як блимає у сій гробниці світло, мов заслопяє хто і відслоняє...
Иу що, як там хто є?
Долорес
То кажани навкруг лампади в’ються.
А н н а
Я загляну...
(Заглядає крізь гратчасті двері у гробницю, сіпає Долорес за рукав і показує щось. Пошепки.)
Дивись — там злодій! Я кликну сторожу. (Кидається бігти.)
В ту хвилину одчиняються двері. Долорес скрикує і мліє.
Дон Ж у а н (вийшовши з гробниці, до Анни)
Прошу вас, сеньйорито, не втікайте і не лякайтесь. Я зовсім не злодій.
Анна вертається і нахиляється до Долорес.
Долорес (очутившись, стиснула Анні руку)
Він, Анно, він!.. Чи я збожеволіла?
Анна Ви — дон Жуан?
Дон Жуан (уклоняючись)
До вашої послуги.
Долорес Як ви могли сюди прибути?
Дон Жуан
Кінно,
а потім пішки.
Долорес
Боже, він жартує!
Ви ж головою важите своєю!
Дон Жуан
Я комплімент осей уперше чую, що важу я не серцем, завжди повним, а головою — в ній же, сеньйорито, хоч, правда, є думки, та тільки легкі.
Анна
А що важкого єсть у вашім серці?
Дон Жуан
О сеньйорито, сеє може знати лиш та, що візьме теє серце в ручку.
А п н а
То ваше серце важене не раз.
Дон Жуан
Гадаєте?
Долорес
Ховайтесь! Як хто прийде, то ви пропали!
Дон Жуан
Як уже тепер, з очей прекрасних погляди прийнявши, ще не пропав, то де ж моя погибель?