При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до едему! *
Анна
(стиха)
Так... се життя!
Пауза. Нагорі знов музика й танці.
Дон Жуан
Як дивно! знов музика...
Анна Що ж дивного?
Дон Жуан
Чому, коли вмирає старе і горем бите, всі ридають?
А тут — ховають волю молоду і всі танцюють...
Анна
Але й ви, сеньйоре,
теж танцювали.
Дон Жуан
О, якби ви знали, що думав я тоді!
Анна А що?
Дон Жуан
Я думав:
Коли б, не випускаючи з обіймів, її помчати просто на коня, та й до Кадікса!
Анна (встає)
Чи не забагато ви дозволяєте собі, сеньйоре?
Д о п Ж у а п
Ох, допно Анно, та невже потрібні і вам оті мізерні огорожі, що нібито обороняти мають жіночу гідність? Я ж бо силоміць не посягну на вашу честь, не бійтесь. Жінкам не тим страшний я.
Анна (знов сідає)
Дон Жуане,
я не боюся вас.
Дон Ж у а н
Я вперве чую такі слова з жіночих уст! Чи, може, ви тим собі додаєте одваги?
Анна
Одвага ще не зрадила мене в житті ні разу.
Дон Ж у а н
Ви й тепер в ній певні?
Анна
Чому ж би ні?
Дон Ж у а н
Скажіть мені по правді, чи ви зазнали волі хоч на мить?
Анна
У сні.
Дон Ж у а н І в мрії?
Анна Так, і в мрії теж.
То що ж вам не дає ту горду мрію життям зробити? Тільки за поріг переступіть — і цілий світ широкий одкриється для вас! Я вам готовий і в щасті і в нещасті помагати, хоч би від мене серце ви замкнули.
Для мене найдорожче — врятувати вам гордий, вільний дух! О донно Анно, я вас шукав так довго!
Анна
Ви шукали?
Та ви ж мене зовсім не знали досі!
Дон Жуан
Не знав я тільки вашого імення, не знав обличчя, але я шукав у кождому жіночому обличчі хоч відблиску того ясного сяйва, що променіє в ваших гордих очах.
Коли ми двоє різно розійдемось, то в божім твориві немає глузду!
Анна
Стривайте. Не тьмаріть мені думок речами запальними. Не бракує мені одваги йти в широкий світ.
Дон Жуан (встає і простягає їй руку)
Ходім!
Анна
Ще ні. Одваги тут не досить. Дон Жуан
Та що ж вас не пускає? Сії перли?
Чи та обручка, може?
Анна
Се? Найменше!
(Здіймав перловий убір з голови і кладе на ослоні, а об-ручку, знявши, держить на простягненій долоні.)
Ось покладіть сюди і ваш перстеник.
Дон Жуан
Навіщо він вам?
Анна
Не бійтесь, не надіну.
В Гвадалквівір я хочу їх закинуть, як будемо переїздити міст.
Дон Жуан
Ні, сього персня я не можу дати.
Просіть, що хочете...
Анна
Просити вас я не збиралась ні про що. Я хтіла лиш перевірити, чи справді є на світі хоч одна людина вільна, чи то все тільки «мавританський стиль», і ви самі за ту хвалену волю не віддасте й тоненької каблучки.
Дон Жуан Я все життя віддам!
Анна (знов простягає руку)
• Обручку!
Дон Жуан
Анпо!
Обручка та не є любові знак.
Анна
А що ж? кільце з кайданів? Дон Жуане, і вам не сором в тому признаватись?
Дон Жуан Я слово честі дав її носити.
Анна Ах, слово честі?
(Встає.)
Дякую, сеньйоре, що ви мені те слово нагадали.
(Надіває знов убір і свою обручку і хоче відійти.)
Дон Жуан (падає на коліна)
Я вас благаю, донно Анно!
Анна (з гнівним рухом)
Годі!
Доволі вже комедії! Вставайте!
(Обертається і бачить командора, що наближається від дому до альтанки.)
Прошу вас, дон Гонзаго, проведіть мене нагору знову.
Командор
Донно Анно, скажіть мені того сеньйора ймення.
Анна
Той лицар — наречений Долоріти.
Інакше він не сміє називатись.
Дон Жуан
У мене єсть імення — дон Жуан.
Се ймення всій Іспанії відоме!
Командор
Ви той баніт, кого король позбавив і честі, й привілеїв? Як ви сміли в сей чесний дім з’явитись?
Привілеї король дає, король і взяти може.
А честь моя, так само, як і шпага, мені належать — їх ніхто не зломить!
Чи хочете попробувати, може?
(Вихоплює шпагу і стає в позицію до поєдинку.)
Командор (закладає руки навхрест)
З банітами ставать до поєдинку не личить командорові.
(До Анни.)
Ходім.
(Бере Анну під руку і рушає, обернувшись плечима до дон Жуана.)
Дон Жуан кидається за командором услід і хоче проткнути його шпагою. З тіні виринає «Чорне доміно» і хапає дон Жуана за руку обома руками.
«Чорне доміно»
(незміненим голосом, так, що можна пізнати голос Доло-
рес)
Немає честі нападати ззаду!
Апна оглядається. Дон Жуан і Долорес вибігають за браму* Командор Не оглядайтесь.
Анна
Вже нема нікого.
Командор
(випускає Аннину руку і зміняє спокійний тон на гріз-»