Коли ж не тільки донна Консепсьйон, а й королева схоче те забути, то я не гаючись покину двір, оа мною рушить все моє лицарство, і вже тоді нехай його величність придержує корону хоч руками, щоб часом не схитнулась. Я зумію одважно боронити прав лицарських, та тільки треба, щоб вони були всім навіч безперечні, а для того ми мусим пильнувать не тільки честі, але й вимог найменших етикети, щонайдрібніших. Хай вони здаються для вас нудними, марними, без глузду..*
Анна Терпливосте свята!
Командор
Так, справді треба молитись до терпливості святої, коли хто хоче встоять на верхів’ї тих прав, що вимагають обов’язків. Права без обов’язків — то сваволя.
Анна знов зітхав.
Зітхаєте? Що ж, вам було відомо, які вас тут повинності чекають. Свідомо ви обрали вашу долю, і ваше каяття прийшло запізно.
Anna
(гордо)
І в думці я не маю каяття.
Я признаю вам рацію. Забудьте мої химери — вже вони минули.
Командор
Осе слова справдешньої грандеси! Тепер я пізнаю свою дружину. Простіть, я був на мить не певеп вас, і так мені тоді самотньо стало, і боротьба здалась мені тяжкою за той щабель, що має нас поставить ще вище.
Анна
(живо)
За який щабель? Таж вище є тільки трон!
Командор Так, тільки трон. (Пауза.)
Давно б я
сей план вам розказав, якби я бачив, що ви тим жити можете, чим я.
Анна
А ви сього не бачили?
Командор
Я каюсь.
Але тепер я кождий крок мій хочу робити з вами враз. Найвища скеля лише тоді вінець почесний має, коли зів’є гніздо на ній орлиця.
Анна
Орлиця?
Командор
Так, орлиця тільки може на гострому і гладкому шпилі собі тривку оселю збудувати і жити в ній, не боячись безвіддя, ні сонця стріл, ані грізьби перунів.
За те їй надгорода — високості...
Анна
(переймав)
...у чистому нагірному повітрі без пахощів облесливих долин.
Чи так?
Командор Так. Дайте руку.
Анна подає руку, він стискає.
І добраніч.
Анна
Ви йдете?
Леся Українка з Аріадною Драгомановою. Фото. 1895
Титульна сторінка книжки Г. Гауптмана «Ткачи» в перекладі Лесі Українки. 1905
Командор
Так, на раду капітулу *, як часом запізнюся, то не ждіть.
(Виходить.)
Анна сідає і задумується. Увіходить покоївка Маріквіта.
Анна
Ти, Маріквіто? Де моя дуенья?
Маріквіта
їй раптом так чогось недобре стало, аж мусила лягти. Але як треба, то я таки її покличу.
Анна
Ні,
нехай спочине. Заплети мені волосся на ніч та й іди.
Маріквіта (заплітаючи Анні коси)
Я маю
сеньйорі щось казати, тільки ждала, щоб вийшов з дому наш сеньйор.
Анна
Даремне.
Я від сеньйора таємниць не маю.
Маріквіта
О, певна річ! Адже моя сеньйора зовсім свята! Я саме се казала тому слузі, як брала ті квітки.
Анна
Який слуга? Що за квітки?
Маріквіта
Недавно
слуга якийсь приніс квітки з гранати від когось для сеньйори.
Анна
(гнівно)
Буть не може!
Квітки з гранати, кажеш? І для мене?
Маріквіта
Не знаю... Він казав... Воно-то правда — зухвало трохи, бо квітки з гранати, то знак жаги. Та що я пояспяю!
Адже се всім відомо.
Анна
Маріквіто, я мушу знать, від кого ся образа!
Маріквіта
Слуга імення не сказав, лиш мовив, квітки ті даючи: «Се донні Анні від мавра вірного».
Анна уривчасто скрикує.
Сеньйора знає,
від кого то?
А н п а (збентежена)
Не треба тих квіток... Маріквіта Я принесу, хоч покажу.
Анна
Не треба!
Маріквіта, не слухаючи, вибігає і миттю вертається з китицею червоного гранатового цвіту.
(Одхиляючи квіти рукою та одвертаючись.)
Геть викинь їх!
Маріквіта
Я б їх собі взяла, коли сеньйора їх не хоче. Тут же квітки навдивовижу...
Анна
Так... візьми...
Марі к віта От завтра я заквітчаюсь!
Анна
Іди!
Марі к віта
Чи тут по треба відчинити вікон?
Страх душпо!
Анна (в задумі, безуважно)
Відчини.
Марі к віта (одчиняючи)
І жалюзі?
Анна
Ні, може, видко з вулиці.
Маріквіта (одчиняючи жалюзі)
Та де ж там!
Тепер на вулиці зовсім безлюдно.
Тут не Севілья! Ох, тепер в Севільї дзвенять-бринять всі вулиці від співів, повітря в’ється в прудкій мадриленьї! *
А тут повітря кам’яне...
Анна
(нервово)
Ой, годі!
Маріквіта, говорячи, вихилилась із вікна і розглядається на всі боки; раптом робить рукою рух, наче кидаючи щось.
(Завваоїсивши рух.)
Та що ти, Маріквіто?!
Маріквіта
(невинно)
Що? Нічого.
Анна
Ти кинула до когось квітку?
Маріквіта
Де ж там!
Я нетлю проганяла... Чи сеньйора нічого більш не потребує?