Выбрать главу

Коли ж не тільки донна Консепсьйон, а й королева схоче те забути, то я не гаючись покину двір, оа мною рушить все моє лицарство, і вже тоді нехай його величність придержує корону хоч руками, щоб часом не схитнулась. Я зумію одважно боронити прав лицарських, та тільки треба, щоб вони були всім навіч безперечні, а для того ми мусим пильнувать не тільки честі, але й вимог найменших етикети, щонайдрібніших. Хай вони здаються для вас нудними, марними, без глузду..*

Анна Терпливосте свята!

Командор

Так, справді треба молитись до терпливості святої, коли хто хоче встоять на верхів’ї тих прав, що вимагають обов’язків. Права без обов’язків — то сваволя.

Анна знов зітхав.

Зітхаєте? Що ж, вам було відомо, які вас тут повинності чекають. Свідомо ви обрали вашу долю, і ваше каяття прийшло запізно.

Anna

(гордо)

І в думці я не маю каяття.

Я признаю вам рацію. Забудьте мої химери — вже вони минули.

Командор

Осе слова справдешньої грандеси! Тепер я пізнаю свою дружину. Простіть, я був на мить не певеп вас, і так мені тоді самотньо стало, і боротьба здалась мені тяжкою за той щабель, що має нас поставить ще вище.

Анна

(живо)

За який щабель? Таж вище є тільки трон!

Командор Так, тільки трон. (Пауза.)

Давно б я

сей план вам розказав, якби я бачив, що ви тим жити можете, чим я.

Анна

А ви сього не бачили?

Командор

Я каюсь.

Але тепер я кождий крок мій хочу робити з вами враз. Найвища скеля лише тоді вінець почесний має, коли зів’є гніздо на ній орлиця.

Анна

Орлиця?

Командор

Так, орлиця тільки може на гострому і гладкому шпилі собі тривку оселю збудувати і жити в ній, не боячись безвіддя, ні сонця стріл, ані грізьби перунів.

За те їй надгорода — високості...

Анна

(переймав)

...у чистому нагірному повітрі без пахощів облесливих долин.

Чи так?

Командор Так. Дайте руку.

Анна подає руку, він стискає.

І добраніч.

Анна

Ви йдете?

Леся Українка з Аріадною Драгомановою. Фото. 1895

Титульна сторінка книжки Г. Гауптмана «Ткачи» в перекладі Лесі Українки. 1905

Командор

Так, на раду капітулу *, як часом запізнюся, то не ждіть.

(Виходить.)

Анна сідає і задумується. Увіходить покоївка Маріквіта.

Анна

Ти, Маріквіто? Де моя дуенья?

Маріквіта

їй раптом так чогось недобре стало, аж мусила лягти. Але як треба, то я таки її покличу.

Анна

Ні,

нехай спочине. Заплети мені волосся на ніч та й іди.

Маріквіта (заплітаючи Анні коси)

Я маю

сеньйорі щось казати, тільки ждала, щоб вийшов з дому наш сеньйор.

Анна

Даремне.

Я від сеньйора таємниць не маю.

Маріквіта

О, певна річ! Адже моя сеньйора зовсім свята! Я саме се казала тому слузі, як брала ті квітки.

Анна

Який слуга? Що за квітки?

Маріквіта

Недавно

слуга якийсь приніс квітки з гранати від когось для сеньйори.

Анна

(гнівно)

Буть не може!

Квітки з гранати, кажеш? І для мене?

Маріквіта

Не знаю... Він казав... Воно-то правда — зухвало трохи, бо квітки з гранати, то знак жаги. Та що я пояспяю!

Адже се всім відомо.

Анна

Маріквіто, я мушу знать, від кого ся образа!

Маріквіта

Слуга імення не сказав, лиш мовив, квітки ті даючи: «Се донні Анні від мавра вірного».

Анна уривчасто скрикує.

Сеньйора знає,

від кого то?

А н п а (збентежена)

Не треба тих квіток... Маріквіта Я принесу, хоч покажу.

Анна

Не треба!

Маріквіта, не слухаючи, вибігає і миттю вертається з китицею червоного гранатового цвіту.

(Одхиляючи квіти рукою та одвертаючись.)

Геть викинь їх!

Маріквіта

Я б їх собі взяла, коли сеньйора їх не хоче. Тут же квітки навдивовижу...

Анна

Так... візьми...

Марі к віта От завтра я заквітчаюсь!

Анна

Іди!

Марі к віта

Чи тут по треба відчинити вікон?

Страх душпо!

Анна (в задумі, безуважно)

Відчини.

Марі к віта (одчиняючи)

І жалюзі?

Анна

Ні, може, видко з вулиці.

Маріквіта (одчиняючи жалюзі)

Та де ж там!

Тепер на вулиці зовсім безлюдно.

Тут не Севілья! Ох, тепер в Севільї дзвенять-бринять всі вулиці від співів, повітря в’ється в прудкій мадриленьї! *

А тут повітря кам’яне...

Анна

(нервово)

Ой, годі!

Маріквіта, говорячи, вихилилась із вікна і розглядається на всі боки; раптом робить рукою рух, наче кидаючи щось.

(Завваоїсивши рух.)

Та що ти, Маріквіто?!

Маріквіта

(невинно)

Що? Нічого.

Анна

Ти кинула до когось квітку?

Маріквіта

Де ж там!

Я нетлю проганяла... Чи сеньйора нічого більш не потребує?