Для мене ви були немов святиня.
А н п а
Чому ж ви намагались нерозумно стягти свою святиню з п’єдесталу?
Дон Жуан
Бо я хотів її живою мати, а не камінною!
Анна
Потрібен камінь, коли хто хоче будувати міцно своє життя і щастя.
Дон Жуан
Та невже ви й досі вірити не перестали в камінне щастя? Чи ж я сам не бачив, як задихались ви під тим камінням?
Чи я ж пе чув у себе иа плечі палючих сліз? Адже за тії сльози він заплатив життям.
(Показує па статую.)
Анна
І безневинно.
Дон Жуан (відступає від неї вражений)
Коли се так...
Анна
Авжеж, не він був винен з неволі тої. Він тягар ще більший весь вік носив.
Д о и Ж у а и
Його була в тім воля. ~
Анна
І я по волі йшла на те життя.
Але йому було терпіти легко, бо він мене любив. То справді щастя — поставити на ясному верхів’ї того, кого кохаєш.
Дон Жуан
Ті верхів’я...
Ви знаєте про їх мої думки.
Анна
Що варта думка проти світла щастя?
Хіба ж мені страшна була б неволя суворої сієї етикети, якби я знала, що в моїй твердині мене мій любий жде? що ті замки і заздрі жалюзі лише сховають від натрутних очей мої розкоші...
Дон Жуан
Ви, Анно, мов розпеченим залізом, словами випробовуєте серце!
Малюєте мені картину щастя
на те, щоб знов сказать: «Се не для тебе».
Та чим же маю заслужити вас?
Я через вас терплю таємну ганьбу.
Живу, немов якась душа покутна, серед людей чужих або й ворожих, життям безбарвним, я б сказав, негідним, бо глузду в нім немає! Що ж вам треба? Чи маю я зложити вам під ноги свою так буйно викохану волю?
Чи ви повірите? — мені з одчаю і сяя думка стала набиватись настирливо.
Анна Але з одчаю тільки?
Дон Жуан
Невже б хотіли ви покласти примус помежи нами? Ви не боїтесь, що він задавить нам любов живую, дитину волі?
Анна
(показує на статую командора)
Він колись казав:
«То не любов, що присяги боїться».
В таку хвилину ви мені нічого не маете сказати, окрім згадки про нього?!
Анна
Що ж я можу вам сказати?
Дон Жуан (хапає її за руку)
Ні, се скінчитись мусить! Бо інакше я присягаю, що піду от зараз і викажу на себе.
Анна
Се погроза?
Дон Жуан
Ні, не погроза, а смертельний стогін, бо я конаю під камінним гнітом!
Вмирає серце! Я не можу, Анно, з умерлим серцем жити. Порятуйте або добийте!
(Стискає їй обидві руки і весь тремтить, дивлячись їй
у вічі.)
Анна Дайте час... я мушу
подумати...
(Задумується)
Від брами наближається стежкою донна Консепсьйон, поважна грандеса, з дівчинкою і дуеньєю. Анна їх не бачить, бо стоїть плечима до стежки. Дон Шуан перший завва-жає прибулих і випускає Аннині руки.
Дівчинка (підбігаючи до Анни)
Добридень, донно Анно!
Донна Консепсьйон Сеньйора молиться, не заважай.
Анна
(збентежена)
Добридень, донно Консепсьйон! Добридень, Розіночко... Така мені біда з дуеньєю — пішла по рукавиці та й забарилась, а іти додому мені самій по місті...
Донна Консепсьйон
Донно Анно, таж тута лицар є, провести міг би.
(До дон Жуана.)
Сеньйоре де Маранья, я й не знала, що ви сеньйорі де Мопдоза родич!
Вам слід її хоч трохи розважати, бо так заслабнути недовго з туги.
(До дівчинки, що побігла вперед.)
Розіно, підожди!
(До Анни.)
Моя пошана!
Дон Шуан уклоняється. Донна Консепсьйон ледве киває йому головою і проходить за дівчинкою на другий куток кладовища поза каплицю. Дуенья йде за нею, оглянувшись кілька раз цікаво на Анну і дон Жуана.
Анна
(до дон Жуана)
Тепер ідіть убийте тую пані, та тільки се не буде ще кінець роботі шпаги вашої... Радійте!
Тепер уже не треба визволяти — впаде сама з гори принцеса ваша!
(В одчаї хапається за голову.)
Я знаю! ви надіялись на те, чигаючи у засідках на мене, що, ганьбою підбита, я з одчаю до рук вам попаду, як легка здобич?
Але сього не буде!
Присягаю —< я не хотів сього, не міг хотіти.
Негідних перемог я не шукаю.
Чим можщ ср поправити? Скажіте.
Готовий я вробити все для вас, аби не бачить вас в такім одчаї.
Пауза. Анна думав.
Анна
Прийдіть до мене завтра па вечерю.
Я вас прийму. І ще гостей покличу.
Нам, може, краще бачитись прилюдно...
Я, може, якось... Ах, іде дуенья!
Дуенья ( наближаючись )
Сеньйора хай пробачить...
Анна
Ви не винні,
що застарі для служби.
Дуенья
(жалібно)
О!..
Анна
Ходім.
(Мовчки киває головою дон Жуанові, той низько вклоняється.)
Анна з дуеньєю виходять.
Сганарель (виходить з каплиці)
Що ж, можна вас поздоровити, пане?
Запросини дістали на вечерю?