Выбрать главу

Для мене ви були немов святиня.

А н п а

Чому ж ви намагались нерозумно стягти свою святиню з п’єдесталу?

Дон Жуан

Бо я хотів її живою мати, а не камінною!

Анна

Потрібен камінь, коли хто хоче будувати міцно своє життя і щастя.

Дон Жуан

Та невже ви й досі вірити не перестали в камінне щастя? Чи ж я сам не бачив, як задихались ви під тим камінням?

Чи я ж пе чув у себе иа плечі палючих сліз? Адже за тії сльози він заплатив життям.

(Показує па статую.)

Анна

І безневинно.

Дон Жуан (відступає від неї вражений)

Коли се так...

Анна

Авжеж, не він був винен з неволі тої. Він тягар ще більший весь вік носив.

Д о и Ж у а и

Його була в тім воля. ~

Анна

І я по волі йшла на те життя.

Але йому було терпіти легко, бо він мене любив. То справді щастя — поставити на ясному верхів’ї того, кого кохаєш.

Дон Жуан

Ті верхів’я...

Ви знаєте про їх мої думки.

Анна

Що варта думка проти світла щастя?

Хіба ж мені страшна була б неволя суворої сієї етикети, якби я знала, що в моїй твердині мене мій любий жде? що ті замки і заздрі жалюзі лише сховають від натрутних очей мої розкоші...

Дон Жуан

Ви, Анно, мов розпеченим залізом, словами випробовуєте серце!

Малюєте мені картину щастя

на те, щоб знов сказать: «Се не для тебе».

Та чим же маю заслужити вас?

Я через вас терплю таємну ганьбу.

Живу, немов якась душа покутна, серед людей чужих або й ворожих, життям безбарвним, я б сказав, негідним, бо глузду в нім немає! Що ж вам треба? Чи маю я зложити вам під ноги свою так буйно викохану волю?

Чи ви повірите? — мені з одчаю і сяя думка стала набиватись настирливо.

Анна Але з одчаю тільки?

Дон Жуан

Невже б хотіли ви покласти примус помежи нами? Ви не боїтесь, що він задавить нам любов живую, дитину волі?

Анна

(показує на статую командора)

Він колись казав:

«То не любов, що присяги боїться».

В таку хвилину ви мені нічого не маете сказати, окрім згадки про нього?!

Анна

Що ж я можу вам сказати?

Дон Жуан (хапає її за руку)

Ні, се скінчитись мусить! Бо інакше я присягаю, що піду от зараз і викажу на себе.

Анна

Се погроза?

Дон Жуан

Ні, не погроза, а смертельний стогін, бо я конаю під камінним гнітом!

Вмирає серце! Я не можу, Анно, з умерлим серцем жити. Порятуйте або добийте!

(Стискає їй обидві руки і весь тремтить, дивлячись їй

у вічі.)

Анна Дайте час... я мушу

подумати...

(Задумується)

Від брами наближається стежкою донна Консепсьйон, поважна грандеса, з дівчинкою і дуеньєю. Анна їх не бачить, бо стоїть плечима до стежки. Дон Шуан перший завва-жає прибулих і випускає Аннині руки.

Дівчинка (підбігаючи до Анни)

Добридень, донно Анно!

Донна Консепсьйон Сеньйора молиться, не заважай.

Анна

(збентежена)

Добридень, донно Консепсьйон! Добридень, Розіночко... Така мені біда з дуеньєю — пішла по рукавиці та й забарилась, а іти додому мені самій по місті...

Донна Консепсьйон

Донно Анно, таж тута лицар є, провести міг би.

(До дон Жуана.)

Сеньйоре де Маранья, я й не знала, що ви сеньйорі де Мопдоза родич!

Вам слід її хоч трохи розважати, бо так заслабнути недовго з туги.

(До дівчинки, що побігла вперед.)

Розіно, підожди!

(До Анни.)

Моя пошана!

Дон Шуан уклоняється. Донна Консепсьйон ледве киває йому головою і проходить за дівчинкою на другий куток кладовища поза каплицю. Дуенья йде за нею, оглянувшись кілька раз цікаво на Анну і дон Жуана.

Анна

(до дон Жуана)

Тепер ідіть убийте тую пані, та тільки се не буде ще кінець роботі шпаги вашої... Радійте!

Тепер уже не треба визволяти — впаде сама з гори принцеса ваша!

(В одчаї хапається за голову.)

Я знаю! ви надіялись на те, чигаючи у засідках на мене, що, ганьбою підбита, я з одчаю до рук вам попаду, як легка здобич?

Але сього не буде!

Присягаю —< я не хотів сього, не міг хотіти.

Негідних перемог я не шукаю.

Чим можщ ср поправити? Скажіте.

Готовий я вробити все для вас, аби не бачить вас в такім одчаї.

Пауза. Анна думав.

Анна

Прийдіть до мене завтра па вечерю.

Я вас прийму. І ще гостей покличу.

Нам, може, краще бачитись прилюдно...

Я, може, якось... Ах, іде дуенья!

Дуенья ( наближаючись )

Сеньйора хай пробачить...

Анна

Ви не винні,

що застарі для служби.

Дуенья

(жалібно)

О!..

Анна

Ходім.

(Мовчки киває головою дон Жуанові, той низько вклоняється.)

Анна з дуеньєю виходять.

Сганарель (виходить з каплиці)

Що ж, можна вас поздоровити, пане?

Запросини дістали на вечерю?