X і л о н
Сам я певен, що там учителі ні в чім не можуть зрівнятися з тобою. Все ж я мушу до їх піти.
А н т е й
Що змушує тебе?
X і л о н
Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний.
А н т е й
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хіба вже я остатній між співцями?
Хі л о н
Не між співцями, ні...
А н т е й
Але між людьми?
Хі л о п
Я не кажу — остатній, але ж правда, що ти в громаді не займаєш місця, належного твоєму талану.
А п т е й
А ти ж якого маєш запобігти, коли скінчиш ту школу Мецената?
X і л о н
Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.
А н т е й (схоплюється обурений)
Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?
О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!
І се був мій найкращий учсник!..
Пауза.
X і л о н
Учителю, прийми ж мою подяку... (Подав Антееві гроші, добувши з калитки.)
А н т е й (відштовхує його руку)
Геть! Я тебе нічого не навчив!
Іди з очей!
Хілон, похнюпившись, виходить. Герміона
Даремне ти, Аптею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від пас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслужспипа.
А п т е й
Мамо!
нічого я не заслужив, крім ганьби! Герміона
Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.
Чи буде ж добре, як твоя родина
просити піде пайки дармової
до тих римлян, що ти так ненавидиш?
А н т е й
Ще маєм хліба власного доволі.
Не прогнівляй богів.
Герміона
На все їх воля... Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабипі-танцівниці мала прийняти в дім....
А н т е й
Ще не кінець докорам?
Герміона
Се не докори, сину, тільки правда.
Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу
всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарібку?
Антей
Вже ж не Афродіту винуй у тому. Всі боги Еллади мені веліли викупить з неволі малу дитину еллінського роду.
Адже могла б дістатися у рабство твоя дочка, моя сестра...
Г е р м і о н а
Ох, сину, до того мало що й тепер бракує!
На викуп за Нерісу ми стяглися, але па посаг нашій Евфрозіні навряд чи стягпемось. А чим жо доля старої дівки краща, ніж рабині?
Антей
Сестра моя й без посагу цінніша від всіх багацьких дочок.
Г е рм і о н а
Хто ж те знає?
Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах піхто і не подивиться па неї.
На дверях від гінекея стає Евфрозіпа, але Герміона того не завважає і править далі.
Неріса все причепуриться якось, а Евфрозіні то немає й стрічки.
Евфрозіна
(молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір) Матусенько! Навіщо ті стрічки?
Як є краса, то нащо їй покраси?
А як нема, то стрічка не поможе!
(Сміючись, цілує матір і випростується.)
Як, мамочко, заправить голуб’ята?
Я вже зварила їх.
Герміона
(встає)
Не руш, не руш, я їх сама заправлю — ти не вмієш!
(Поспішно йде в хату.)
Евфрозіна (підходить до Антея і кладе йому руку на плече)
Чого ти, братику, так засмутився?
Се знов матуся тута воркотіла?
Ти не вважай — то вже стареча звичка.
А н т е й
(відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)
Хілон мене одбіг.
Е в ф"р о з і н а (здивована)
З якої речі?
А н т е й
Вступити хоче в хор панегіристів.
Евфрозіна Та що ти кажеш?!
(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує
собою.)
Ба, я не дивую.
Він розумом хисткий.
А п т е й
А таланом всіх переважив, мовби на наругу!
Евфрозіна
Мені здається, той Аполлодор, що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає,
не тільки розумом. Я наслухала, як він проказував із «Аптігопи» *
Гембпову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала!
А н т е й
(з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене Антігона!
Здається, я б Хілонові пробачив, якби він вчинок свій зробив для того, щоб вивести з біди таку сестру.
Евфрозіна Зате вже Я сестрі тій не простила б!
А п т е й
0, ти б не прийняла пі сеї жертви, ні іншої. Але, моя сестричко, якщо я хтів би стати багачем,