то тільки задля тебе.
Евфрозіна
І даремне,
бо я того не хочу
( Сміється.)
Мама зараз мені б за гроші жениха купила,
1, певне, то було б лихе придбання.
А н т е й
Та де вже там багатство! Хоч би міг я тебе від злиднів вибавить...
Евфрозіна
Від злиднів?
а де ж ти бачиш їх?
А н т е й
Що я не бачу, то се завдячую тобі самій.
Евфрозіна І мамі ж, і Нерісі.
Антей
Ні, ти знаєш...
Матуся відробила вже своє...
Що ж до Неріси...
Евфрозіна
їй ще час робити. Невже твоє життя таке солодке, що і медовий місяць в ньому зайвий?
Антей
Мені мов сором тішитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею... Ми маєм щастя, а ти що маєш тут у рідній хаті?
Евфрозіна
Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму — я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею, уся надія наша.
Антей
Евфрозіно, як можна всю надію покладати в комусь одному?
Евфрозіна
Аполлон один з усіх богів не розлюбив Еллади, і є ще їй надія на життя.
А поки Аполлон є на Парнасі, то й музи будуть з ним.
Антей (з усміхом)
Я не безславний,
хоч ти одна мені даєш тріумфи, бо ти для мене Іііке!
Евфрозіна
Ніке мусить свою роботу знати. Постривай.
(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягти руку з вінцем.)
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфро-зіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
Н е р і с а
(молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)
Се що таке?
Евфрозіна засоромлена зіскакує з постаменту.
Антей
Се Ніке увінчала свого поета. А коли й харіта * йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним.
Евфрозіна
(почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси) Троянда он цвіте...
(До Антея.)
Одначе Ніке до кухні мусить — помогти матусі,— бо в нас сьогодні оргія правдива: купили риби, а якраз нам тітка дала вина і пару голуб’яток.
Як я ще напечу медяників,
то й Меценат на оргію позаздрить!
(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея.)
Н е р і с а
Чудна та Евфрозіна — все їй смішки!
А н т е й Що ж, молода...
(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши.)
Н ер і с а Та я ж, либонь, молодша,
проте...
А н т е й
«Проте часами химерую»,— так хтіла ти сказати?
(Сміючись, обіймає її, вона здероюано приймає його пестощі.)
Що тобі?
Нездужаєш, чи хто тебе образив?
Н е р і с а
А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди напам’ять вивчили оту промову про викуп мій, про посаг Евфрозіпи, що мати виголошує щодня.
А н т е й
Уже й щодня!
Н е р і с а
Та що ж, в тому є правда.
Мені самій ніяково дивитись у вічі Евфрозіні.
А н т е й
Евфрозіна тебе ні в чім не винуватить.
Н е р і с а
Знаю.
Вона недарма в тебе Антігона...
А н т е й
Нерісочко! от се вже справді сором,— підслухати, а потім ще й корити.
Н е р і с а
Підслухати! В пас пе такі палати, щоб пе було з кутка в куток все чутно!
Антей
(трохи вражений)
Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобі піти за Мецената.
Неріса
(лагідніше, ніж досі)
Я не корю тебе, що ти убогий, але яка ж дружина пе бажає своєму чоловікові достатків?
Антей
Ну, і собі при тому.
Неріса
І собі.
Хіба то зле? Я справді не вдалася до того, щоб весь день в ярмі ходити так, як твоя сестра.
Антей
Ти ж і не ходиш.
Неріса
А думаєш, мені від того легше?
Антей
Якби не легше, ти б сама робила.
Неріса В людей на те рабині є...
Антей
Нерісо,
від тебе трохи дивно сеє чути.
Неріса
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна, всім на заваді, мов поріг високий, то з того винен тиі
Антей
Ну, годі, люба...
Неріса
Дозволь мені вступити до театру, то я твою сестру озолочу
і буду матері невістка люба, бо, певне, більше зароблю за танці, ніж ти за спів та за науку хисту.
Антей
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить, із сього справді випеп я. Прости!
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно обраоїсеної дитини.)
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам, не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї,— вона не тямить, що то є правдива святая оргія, встапова божа!