Неріса Ти був коли на оргії?
Антей
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Корінфі гетерія * співців, таємна, звісно, бо всяке ж товариство є злочин, на римську думку.
Неріса
Що ж? і дуже пишні
були в вас оргії?
А н т е й
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах, як от моя...
Н е р і с а (розчаровано)
Ах, так!..
А н т ей
У нас в кратерах * вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвіли в садках та в полі, а як верталась в тартар * Псрсефона *, то забирала нам усі покраси.
Н е р і с а Хіба ж бувають оргії без квітів?
А н т е й У нас бували, ще й які буйні!
Н е р і с а
Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули знадвору люди?
А н т е й
Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б’ються? Чи ж сяйво наших поглядів проймало камінні мури та загони щільні?
Н е р і с а
А ваші співи?
А и т е й
О, вони були потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани,
що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тирси, гукали погляди: «Evoe Bacche»! 3 Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п’яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала на оргію таку! В святім безумстві ти б у танку зайшлася, як менада! *
Н е р і с а Бувала я на оргіях не раз.
А п т е й Але не на таких!
Н е р і с а
Либонь, на кращих. Антей Того не може бути.
Н е р і с а
Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.
Антей
Се злочин — на оргії такі дітей водити!
Н е р і с а
Моя матуся мусила.
Антей
Я знаю...
Пробач, я мовив нерозумне слово. Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось,
коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела па те позорище.
Н е р і с а
Нічого
мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене...
А н т е й
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю... Запевне, ті їхні пестощі були маспі і кожне слово брудом перейнято!
Н е р і с а
Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою, і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві були немов веселки — більша й менша — па ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки, не тямлячись від захвату палкого...
А н т е й
А в тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.
Н е р і с а Кажу ж тобі, що я того не знала!
Антей
Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині-танцівниці для римлян, і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.
Неріса
Я тямлю, що тобі я випна дяку.
Не бійся, я того по забуваю.
Антей Нерісо! Чи того ж я потребую? Неріса
Ні-ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене, «маленьку мавпочку з Тапагри».
Антей
Годі!
Я не люблю, як ти таке говориш, і прозвища того я не терплю, що прикладали ті римляни грубі до еллінської піжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки були важкі й незграбпі проти тебе, моєї «вітроногої» Неріси!
Неріса (задумана)
І пащо то мені?...
Антей Що саме, люба?
Неріса
Отая «вітроногість», як ти кажеш... Вже я ж не танцівниця.
Антей
Як, Нерісо?
Хіба тебе не радує хвала
моя і наших друзів скромних, щирих?
Хіба ж то мало — бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має?
Н е р і с а
Укритим скарбом... Я скажу по правді, що я щедрішою вдалась від тебе.
І ти ж укритий скарб, а я ж, Аптею, тим не радію, що твоєї ліри не чує світ широкий, тільки я та слухачів твоїх мала громадка.
Ні! якби сила, я б тебе сама поставила на п’єдестал високий, мов постать Аполлона-кітариста! і хай би світ сповнявся тих пісень, що ти б тоді творив на високості!
Антей
Ти думаєш, либонь, що і натхнення повищати від п’єдесталу може?
Н е р і с а
Авжеж! Я певна того!
Антей
Ти дитина...
Але як ти так любиш п’єдестали,
то будь утішена, бо наш Федон
вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору *
і дав їй п’єдестал високий досить.
Н е р і с а
А де ж він тую статую подіпе?