Выбрать главу

Неріса Ти був коли на оргії?

Антей

Давно.

Ще підлітком. Ще як була в Корінфі гетерія * співців, таємна, звісно, бо всяке ж товариство є злочин, на римську думку.

Неріса

Що ж? і дуже пишні

були в вас оргії?

А н т е й

Зважай сама.

Збирались ми все по таких господах, як от моя...

Н е р і с а (розчаровано)

Ах, так!..

А н т ей

У нас в кратерах * вода все панувала над вином.

Квітки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвіли в садках та в полі, а як верталась в тартар * Псрсефона *, то забирала нам усі покраси.

Н е р і с а Хіба ж бувають оргії без квітів?

А н т е й У нас бували, ще й які буйні!

Н е р і с а

Але ж вони були таємні, кажеш?

То як же буйних оргій тих не чули знадвору люди?

А н т е й

Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б’ються? Чи ж сяйво наших поглядів проймало камінні мури та загони щільні?

Н е р і с а

А ваші співи?

А и т е й

О, вони були потужнії натхненням, а не гуком.

І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани,

що нуртували в грудях у співця.

В нас буйні кучері були, мов тирси, гукали погляди: «Evoe Bacche»! 3 Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п’яні.

О, я хотів, щоб ти хоч раз попала на оргію таку! В святім безумстві ти б у танку зайшлася, як менада! *

Н е р і с а Бувала я на оргіях не раз.

А п т е й Але не на таких!

Н е р і с а

Либонь, на кращих. Антей Того не може бути.

Н е р і с а

Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.

Антей

Се злочин — на оргії такі дітей водити!

Н е р і с а

Моя матуся мусила.

Антей

Я знаю...

Пробач, я мовив нерозумне слово. Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось,

коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела па те позорище.

Н е р і с а

Нічого

мені про те матуся не казала.

Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене...

А н т е й

Не згадуй!

Аж холодно, як здумаю... Запевне, ті їхні пестощі були маспі і кожне слово брудом перейнято!

Н е р і с а

Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою, і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.

На примості високім ми обидві були немов веселки — більша й менша — па ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.

То гості кидали до нас квітки, не тямлячись від захвату палкого...

А н т е й

А в тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.

Н е р і с а Кажу ж тобі, що я того не знала!

Антей

Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині-танцівниці для римлян, і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.

Неріса

Я тямлю, що тобі я випна дяку.

Не бійся, я того по забуваю.

Антей Нерісо! Чи того ж я потребую? Неріса

Ні-ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене, «маленьку мавпочку з Тапагри».

Антей

Годі!

Я не люблю, як ти таке говориш, і прозвища того я не терплю, що прикладали ті римляни грубі до еллінської піжної дитинки.

То заздрили вони, що їх римлянки були важкі й незграбпі проти тебе, моєї «вітроногої» Неріси!

Неріса (задумана)

І пащо то мені?...

Антей Що саме, люба?

Неріса

Отая «вітроногість», як ти кажеш... Вже я ж не танцівниця.

Антей

Як, Нерісо?

Хіба тебе не радує хвала

моя і наших друзів скромних, щирих?

Хіба ж то мало — бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має?

Н е р і с а

Укритим скарбом... Я скажу по правді, що я щедрішою вдалась від тебе.

І ти ж укритий скарб, а я ж, Аптею, тим не радію, що твоєї ліри не чує світ широкий, тільки я та слухачів твоїх мала громадка.

Ні! якби сила, я б тебе сама поставила на п’єдестал високий, мов постать Аполлона-кітариста! і хай би світ сповнявся тих пісень, що ти б тоді творив на високості!

Антей

Ти думаєш, либонь, що і натхнення повищати від п’єдесталу може?

Н е р і с а

Авжеж! Я певна того!

Антей

Ти дитина...

Але як ти так любиш п’єдестали,

то будь утішена, бо наш Федон

вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору *

і дав їй п’єдестал високий досить.

Н е р і с а

А де ж він тую статую подіпе?

вернуться

3

Хай живе Вакх! (Лат.).— Ред.