С л у ж її и ц я. Ніхто не приходив, пане.
Д і д. Хто се так зітхає?
Дядько. То служниця, вона задихалась.
Д і д. Вона плаче?
Дядько. Де ж там! І чого б вона плакала? (До служниці.) Так ніхто не приходив от тільки що? Служниця. Але ж ні, пане.
Батько. Але ж ми чули, як одчиняли двері. Служниця. Се я зачиняла двері, пане.
Батько. То вони були одчинені?
Служниця. Так, пане.
Батько. Чого ж вони були одчинені в таку пору? Служниця. Не знаю, пане, я їх зачинила. Батько. Коли так, то хто ж їх одчинив? Служниця. Не знаю, пане, певне, хтось виходив після мене, пане.
Батько. Треба уважати. Але не кидайте дверима, ви знаєте, що вони грімкі.
Служниця. Та я, пане, не чіпаю дверей!
Батько. Як же ні? Ви беретесь за двері, мов хочете увійти в хату.
Служниця. Але ж, пане, я стою на три кроки від дверей.
Батько. Говоріть трохи тихше.
Дід. Чи хто згасив світло?
Старша дочка. Та ні, дідусю.
Дід. Мені здається, що раптом стало чорно.
Батько (до служниці). Ідіть собі, тільки не робіть галасу на сходах.
Служниця. Яй так не робила галасу.
Батько. А я вам кажу, що робили. Ідіть тихенько; ви збудите пані. А як хто прийде, кажіть, що нас нема дома.
Дядько. Так, кажіть, що нас нема дома.
Дід (здригнувся). Не слід було сього казати! Батько. Хіба що приїде сестра або лікар.
Дядько. В которій годині приїде лікар?
Батько. До півночі не приїде.
Зачиняються двері. Чутно, як б’б одинадцята.
Дід. Вона ввійшла?
Батько. Хто?
Д і д. Служниця.
Батько. Та ні, вона пішла.
Д і д. Я думав, що вона сіла до стола.
Дядько. Служниця?
Дід. Так.
Дядько. Ще тільки сього бракувало!
Дід. Ніхто не входив до хати?
Батько. Та не входив ніхто.
Д і д. А сестри вашої нема?
Дядько. Сестра не приходила.
Дід. Ви мене дурите!
Дядько. Ми вас дуримо?
Дід. Урсуло, скажи мені правду, на бога святого! Старша дочка. Дідусю, дідусю! Що вам такого? Дід. Щось тут сталося! Я певний, що моїй донечці погіршало!..
Дядько. Чи вам приснилось?
Дід. Ви не хочете мені сказати!.. Я бачу добре, що сталося щось.
Дядько. Коли так, то ви більше бачите, ніж ми. Дід. Урсуло, скажи правду!
Старша дочка. Та вам же правду кажуть, дідусю. Д і д. В тебе не такий голос, як завжди!
Батько. Бо ви її лякаете.
Д і д. І ваш голос змінився, і ваш!
Батько. Та схаменіться!
Батько і дядько показують один одному на мигах, що дід либонь стратив розум.
Д і д. Я чую, що вам страшно.
Батько. Та чого б нам було страшно?
Дід. Нащо ви хочете одурити мене?
Дядько. Та кому там хочеться вас дурити?
Дід. Нащо ви згасили світло?
Дядько. Ніхто його не гасив, так саме видно, як
і перше.
Старша дочка. Здається, лампа трошки пригасла. Батько. Мені так само видно, як і завжди.
Дід. У мене немов жорна на очах. Діти, скажіть мені, що тут робиться? Скажіть, на бога, ви ж видющі! Тільки я тут у вічній темряві! Я не знаю, хто се сів біля мене! Я не знаю, що тут робиться за два кроки від мене!.. Що се ви там нишком говорили тільки що?
Батько. Ніхто нічого не говорив нишком.
Дід. Ви нишком говорили коло дверей.
Батько. Ви чули все, що я казав.
Дід. Ви когось увели в хату?
Батько. Та я ж вам кажу, що ніхто не приходив! Дід. Чи то сестра, чи панотець? Нема чого намагатись одурити мене. Урсуло, хто прийшов?
Старша дочка. Нікого не було, дідусю.
Дід. Не пробуйте одурити мене, я все знаю. Скільки нас тут?
Старша дочка. Нас шестеро коло стола, дідусю. Дід. Ви всі коло стола?
Старша дочка. Всі, дідусю.
Дід. Ви тут, Павле?
Батько. Тут.
Дід. Ви тут, Олів’є?
Дядько. Та вже ж, та вже ж, тут я, на своєму місці. Чи ви жартуєте, чи що?
Дід. Ти тут, Женев’єво?
Одна з дочок. Тут, дідусю.
Дід. Ти тут, Гертрудо?
Друга дочка. Тут, дідусю.
Дід. Ти тут, Урсуло?
Старша дочка. Тут, дідусю, коло вас.
Д і д. А хто ж там сидить?
Старша дочка. Де, дідусю? Нема ж нікого.
Дід. Тут, тут, посеред нас.
Старша дочка. Та нема ж нікогісінько, дідусю. Батько. Сказано ж вам, нема нікого!
Дід. Але ж се ви тільки не бачите І Дядько. Що се ви, на сміх?
Дід. Мені не до смішків, вірте мені!
Дядько. Ну, то й ви ж вірте видющим.
Дід (нерішуче). Я думав, що хтось тут е... Я, певне, довго не житиму...
Дядько. Ну, і нащо б ми вас мали дурити? Навіщо б нам те здалось?
Батько. Однаково ж пришилось би потім вам правду сказати.
Дядько. Нащо пам одно одного дурити?
Батько. Од вас би довго псиравда по сховалась.
Д і д. Я хтів би вже додому.
В а т ь к о. Але ж ви дома!
Дядько. Хіба ж ми не дома?
Батько. Хіба ви в чужих?
Дядько. Ви сьогодні чудні!
Дід. Се ви чудні, здається мені.