Другий письменник, що теж стоїть вище від загалу постачників «п’єс для народу», австрійський драматург Бар (Bahr), ще менший артист, ніж Анценгрубер. Бар, властиво, публіцист, тільки він надає своїм передовицям драматичну форму. Його п’єси часом мають собі гучну, але завжди хвилеву славу і не тримаються довго на сцені з тої самої причини, з якої й передовиці хутко зникають зо стола навіть прихильних читачів...
ПРИМІТКИ
До восьмого тому Зібрання творів у дванадцяти томах увійшли літературно-критичні та публіцистичні статті Лесі Українки.
У галузі критики та публіцистики поетеса активно виступала порівняно недовго — з середини 90-х років XIX ст. до 1906 р. Більшість її літературно-критичних розвідок написана спеціально для демократичного петербурзького журналу «Жизнь», з яким вона тісно співпрацювала у 1900—1901 pp.
За життя поетеси були надруковані, крім кількох заміток інформативного характеру, лише дві публіцистичні статті («Безпардонний» патріотизм», «Не так тії вороги, як добрії люди») та п’ять літературно-критичних («Два направлення в новейшей ита-льянской литературе», «Малорусские писатели на Буковине», «Но-вые перспективы и старые тени», «Заметки о новейшей польской литературе», «Утопія в белетристиці»).
Низка статей з різних причин за життя Лесі Українки в друк не попала. Автографи деяких з них збереглися в архіві поетеси, а кілька статей, надісланих у різні періодичні видання, загубилося. Зокрема до цього часу не знайдені автографи розвідок про Марію Конопніцьку, народницький напрям у німецькій літературі, Зовсім недавно в архіві журналу «Жизнь» виявлено статтю про драму Г. Гауптмана «Михаель Крамер».
Чимало праць Лесі Українки залишилось незакінченими.
У томі подаються всі важливіші статті Лесі Українки, в тому числі і незавершені, а також інші їх редакції.
Статті в межах кожного розділу розташовані в хронологічному порядку і подаються за прижиттєвими публікаціями, а не-друковані — за автографами. Деякі статті мають по два джерела тексту («Малорусские писатели на Буковине», «Утопія в белетристиці», «Новейшая общественная драма», «Замітки з приводу статті «Політика і етика»). У тих випадках, коли між ними б суттєві відмінності, що дають підставу говорити про існування двох редакцій, первісний текст друкується у розділі «Інші редакції».
Авторські виноски під текстом подаються без застережень, переклад іноземних слів та виразів, що належить упоряднику,— з ремаркою «Ред.».
Місця, закреслені в автографі, відновлюються в ламапих дужках, скорочені слова розкриваються в квадратових дужках. Купюри позначені трьома крапками в квадратових дужках.
У примітках подаються відомості про періодичні видання, організації, товариства та письменників і громадських діячів, які згадуються у статтях. Прізвища відомих письменників і діячів не пояснюються. У тексті місця, що коментуються, позначаються зірочкою.
[ЛИСТ ДО ТОВАРИШІВ]
Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. IV. К., Держлітвидав України, 1954, стор. 289—291.
Автограф без підпису, заголовка й дати зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 101, № 323) К
Авторство Лесі Українки та дата написання (Софія, січень 1895 р.) встановлюються на підставі її листа до відомого українського прогресивного громадського діяча, публіциста і письменника М. Павлика від 11 (23) січня 1895 p., в якому йдеться про зміст і характер статті. Назва статті умовна, дається на підставі того ж листа: в ньому Леся Українка називає її листом до товаришів.
[Лист до товаришів] написаний як звернення до молоді із закликом підтримати видання радикальної партії, зокрема журнали «Народ» та «Хлібороб». Він, очевидно, мав бути надрукований у журналі «Народ», але того ж, 1895 р. цей журнал перестав виходити.
Подається за автографом.
До стор. 9. Русько-українська радикальна партія — прогресивна селянська партія, створена 1890 р. у Галичині з ініціативи І. Франка та М. Павлика. Мала свої друковані органи — журнали «Народ», «Хлібороб» та газету «Громадський голос». У перші роки після заснування радикальна партія очолила ряд селянських виступів, обстоювала єдність дій трудящих різних національностей, боролась проти українського буржуазного націоналізму. Згодом у ній визначились два протилежні крила — ліве, прогресивне, на чолі з І. Франком та М. Павликом, і праве, очолюване С. Даниловичем, яке стояло на ліберально-буржуазних позиціях. У 1898 р. ї. Франко порвав з радикальною партією. На початку XX ст., після остаточного розколу, русько-українська радикальна партія переродилась у буржуазно-націоналістичну.