ДВА НАПРАВЛЕННЯ В НОВЕЙШЕЙ ИТАЛЬЯНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ
(Ада Негри и д’Аннунцио)
Вперше надруковано в «Иллюстрированном сборнике Киевско-го литературно-артистического общества», 1900, стор. 187—218. У доповненому варіанті стаття надрукована в журналі «Жизнь», 1900, Я» 7, стор. 187—214.
Автограф не знайдено.
Датується 1899 р. (вересень) на підставі листа Лесі Українки до О. Кобилянської від 4 (16) жовтня 1899 p., з якого видно, що стаття була прочитана як реферат на засіданні Київського літературно-артистичного товариства у кінці вересня 1899 p.: «Минулого тижня я мала відчит про нові иапрями італьянської літератури...».
Подається за текстом журналу «Жизнь».
Київське літературно-артистичне товариств о — ліберальне культурницьке об’єднання. Існувало в 1896—
1905 pp.
«Ж и з н ь» — літературно-політичний журнал, видавався в 1897—1901 pp. у Петербурзі, а в 1902 p.— в Лондоні і Женеві, фактично був органом «легальних марксистів». На сторінках журналу двічі виступав В. І. Ленін. У 1899 р. Максим Горький об’єднав навколо журналу групу демократичних штсьменшіків-реалістів. У ньому друкувалися твори передових українських письменників — І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Л. Мартовича.
До стор. 26. Негрі Ада (1870—1945)—італійська поетеса. У ранній її творчості звучали соціальні мотиви.
Д’Аннунціо Габрієле (1863—1938) — італійський письменник, поет і прозаїк реакційного напряму. У роки фашистської диктатури стояв на офіціозних позиціях, відверто проповідував шовінізм і містику.
До стор. 28. М о н ь є Марк (1829—1885) — французький письменник і літературознавець, багато років жив в Італії.
Петрарка Франческо (1304—1374)—видатний італійський поет епохи Відродження.
До стор. 29. ...я р ы м гвельфом, не проща ющим
даже мертвым гибеллинам...— Гвельфи і гібеліни — ворогуючі політичні угруповання в середньовічній Італії. Партія гвельфів, до якої належали переважно ремісники та торговці, виступала проти намагань німецьких імператорів «Священної Римської імперії» поширити свою владу на Італію. Гібелінп, в основному феодальна знать, навпаки, підтримували зазіхання німецьких імператорів, вбачаючи в них захисників своїх класових інтересів.
...п апского двора в Авиньон е.— У XIV ст. римські папи потрапили в залежність від французьких королів, і папська резиденція кілька десятиліть (1309—1377) перебувала у французькому місті Авіньйоні. Цей період дістав назву авіньйонського полонення пап.
Тассо Торквато (1544—1595) — видатний італійський поет епохи Відродження, автор поеми «Визволений Єрусалим», в якій проводить ідею визволення Італії від турецьких загарбників та об’єднання всіх її земель в одній державі.
До стор. ЗО. Леопарді Джакомо (1798—1837) — італійський поет, співець національно-визвольної боротьби італійського народу проти іноземного поневолення. Після поразки повстань 1820— 1821 pp. в його творчості переважали песимістичні мотиви.
Период освободительных вой п...— Починаючи з XVIII ст. в Італії постійно точилася національно-визвольна боротьба, яка завершилась створенням у 1870 р. єдиної держави.
Д’ А д з е л і о (Адзельо) Массімо (1798—1866) — італійський письменник, художник і політичний діяч. Учасник національно-визвольного руху, належав до його правого крила. Після ав-стро-італійської війни 1848 р. посідав ряд високих державних посад.
П е л л і к о Сільвіо (1789—1854) — італійський письменник, активний учасник національно-визвольного руху проти австрійського панування, за зв’язок з карбонаріями відбув десятирічне ув’язнення.
Де А м і ч і с Едмондо (1846—1908) — італійський письменник, учасник національно-визвольної війни 1866 р. проти Австрії. Ранні твори пройняті патріотичними ідеями.
Кардуччі Джозуе (1835—1907) — видатний італійський поет і історик літератури. В своїй творчості пройшов помітну еволюцію від поезії революційно-громадянського звучання до естетства й формалізму.
До стор. 31. Б а р б’ є Анрі-Огюст (1805—1882) — французький поет. У збірці політичних сатир «Ямби» (1831) викривав політику французької буржуазії періоду Липневої революції 1830 р.
Фогаццаро Антоніо (1842—1911) — італійський письменник, поет і романіст. В його творчості переважали релігійні мотиви.
До стор. 32. Катерина Сієнська (1347—1380) — італійська монахиня домініканського ордену, письменниця. У богословському творі «Книга божественної доктрини» та листах до церковних і політичних діячів закликала до миру між християнами й нового хрестового походу проти іновірців.
До стор. 33. Б о д л е р Шарль (1821—1867) — французький поет, один з попередників декадентів.
Г о н к у р и — брати Едмон (1822—1896) і Жюль (1830—1870) , французькі письменники, працювали спільно. В своїй творчості еволюціонували від критичного реалізму до натуралізму.