До стор. 102. Конт Огюст (1798—1857) — французький буржуазний філософ і соціолог, засновник позитивізму. Зводячи завдання філософії до систематизації «позитивних» знань, тобто знань, які дають конкретні науки, Конт заперечував можливість філософсько-теоретичного пізнання дійсності.
Спенсер Герберт (1820—1903) — англійський філософ-ідеа-ліст, соціолог і психолог, один із засновників позитивізму. Основою соціальної концепції Спенсера була теза про природність і вічність капіталізму.
...всяких «теорий катастроф»...— Мається на увазі метафізичне вчення, розвинене французьким природознавцем Кюв’є, згідно з яким розвиток всього органічного й неорганічного світу відбувається внаслідок періодичних катастроф. Вчення Кюв’є було спростоване працями Ж.-Б. Ламарка, Ч. Лайєля, Ч. Дарвіна.
Ультрамонтани — войовнича течія в католицизмі. її представники домагалися необмеженого впливу папи римського на релігійні й світські справи. На Ватіканському соборі 1870 р. в результаті перемоги ультрамонтанів папу римського оголошено «безгрішним».
...в Австрии не 1861 г., а 1848 г. был реши-тельным политическим моменто м...— Мається на
увазі революція 1848 p., наслідком якої було скасування кріпосного права в Австро-Угорській імперії.
До стор. 103. Висоцький Владзімеж (1846—1894) — польський поет, один із послідовників так званої «української школи» в польській романтичній літературі, про яку згадує Леся Українка в статті.
Є ж Томаш (псевдонім Зигмунта Мілковського; 1824—1915) — польський письменник і публіцист. Автор повістей з селянського життя та історичних романів.
Коженьовський Юзеф (1797—1863) — польський пи
сьменник і педагог, один із зачинателів критичного реалізму в польській літературі.
До стор. 104. Захар’ясевич Ян (1825—1906) — польський письменник і публіцист, автор численних історичних та побутових повістей.
«Kurjer Lwowski» — польська громадсько-політична щоденна газета ліберально-буржуазного напряму, що видавалась у Львові у 1883—1926 pp. Протягом 1887—1897 pp. у ній співробітничав І. Франко.
До crop. 105. Прус Болеслав (псевдонім Олександра Гло-вацького; 1847—1912) — видатний польський письменник і публіцист, представник критичного реалізму.
Ожешко Еліза (дівоче прізвище — Павловська; 1842— 1910) — видатна польська письменниця демократичного спрямування.
Сенкевич Генрік (1846—1916) — польський письменник. Свою творчість розпочав реалістичними повістями й оповіданнями з життя польського селянства; відомий численними романами на історичні теми, в яких дотримувався консервативних поглядів на історичний процес, ідеалізував польську шляхту.
Юноша Клеменс (псевдонім Клеменса ИІанявського; 1849— 1898) — польський письменник. У своїх творах відображав життя зубожілої шляхти, селянства, єврейського населення.
До стор. 108. Конопніцька Марія (1842—1910) — видатна польська письменниця демократичного спрямування. У своїх творах широко відобразила тяжку долю трудящих.
• Єленська Емма (в одруженні — Дмоховська; 1871—1919) — польська письменниця та етнограф.
Родзевич (точніше Родзевичівна) Марія (1862—1944) — маловідома польська письменниця, авторка соціально-побутових повістей з життя зубожілої шляхти і польського населення Білорусії.
До стор. 109. С е в е р (псевдонім Ігнаци Мацієвського; 1838—■ 1901) — польський прозаїк і драматург, учасник повстання 1863 р.
«А t е п е u т» — літературно-критичний щомісячний журнал, виходив у Варшаві у 1876—1901 pp. У 1881—1897 pp. його редактором був П. Хмельовський.
До стор. 111. Асник Адам (1838—1897) — польський письменник, учасник повстання 1863 p., член Національного уряду. У ранніх творах звучать мотиви журби в зв’язку з розгромом національно-визвольного руху. Пізніше продовжував традиції романтизму, розвивав жанри громадянської, філософської та інтимної лірики.
До стор. 112. Шеллі Персі-Біші (1792—1822) — видатний англійський поет, представник революційного романтизму.
Леконт де Ліль Шарль-Марі (1818—1894) — французький поет, у 50—60-х роках глава літературного угруповання парнасців, представники якого проповідували теорію «мистецтва для мистецтва». Брав участь у революції 1848 p., поразка якої зумовила песимізм його паступних творів.
Е р е д і а Жозе-Маріа де (1842—1905) — французький поет, представник парнаської школи.
До стор. 113. Рембо Жан-Артюр (1854—1891) —французький поет, представник символізму. У своїх творах викривав міщанство, релігію, співчував Паризькій комуні. Пізніше перейшов на позиції модернізму.
Пеладан Жозефен (справжнє ім’я — Пеладан Жозеф-Еме; 1859—1918) — французький письменник-символіст, художній критик, автор серії романів під загальною назвою «Занепад латинського світу» та кількох п’єс. Претендуючи на роль духовного вождя людства, свої трактати з естетики та есе підписував «Сар Пеладан» («сар» — від давньовавілонського «владика», «володар»).