2. Не пустимо, не пустимо, бо близько Дунай.
1. Пускайте нас, пускайте нас за гір 1 погуляти.
А ми мости
помостимо
за райський Дунай.
| Незчеплений гурт співає: |
|---|
 |
3. А ми мости поломимо, сами собі поїдемо
за райський Дунай 13.
Та й силоміць прориваються крізь зчеплений гурт.
(с. Колодяжне, коло Ковля)
Треба завважити, що в с. Колодяжному діти, так само як і дорослі, намагаються співати якомога грубшим голосом, на цілу октаву нижче, ніж записано тут і далі в піснях з Колодяжного.
Варіанти: 1) Kolberg Oskar. Pokucie. Obraz etnograficz-ny. Lwow, 1883, tom I (№ 75, st. 175; № 86, st. 181; № 34, st. 186). 2) Милорадович. Народные обряды и песни Jly-бенского у. Полтавской губ. (Сборник Харьк. историко-филологич. общества, т. IX. Харьков, 1897), ст. 52 (Три варіанти). 3) Чубинский. Труды этнографическо-статисти-ческой экспедиции в западно-русский край. Том III, ст. 42 (Танок «Король»; той самий у Лисенка — Молодощі. Збірник танків та веснянок. Київ, 1875). 4) А. И. Рубец. Двести шестнадцать народных украинских напевов. Москва, 1882 (№ 29).
ГРА В «ЗАЛІЗНОГО КЛЮЧА»,
АБО У «ВОВКА»
Діти стають в коло, побравшись за руки, а одно в середині, в крузі, намагається прорватись, налягаючи грудьми їм на руки. Його питають: який ключ? Воно відказує: залізний! Як розчепить чиї руки, то виривається з круга і втікає, а за ним всі женуться та співають:
 |
| Ой дзвони дзвонять, чорти вовка гонять по болотах, очеретах, де люди не ходять. |
Хто зловить, той сам стає «вовком» у крузі, і тоді знов грають спочатку.
(с. Колодяжне, коло Ковля)
з
ГРА У «ВІДЬМИ»
Діти вибирають «відьму»: одна стає і,— показуючи за кожним словом на кожного з дітей по черзі, починаючи від себе, «по сонцю», себто зліва направо,— «рахує» так:
Ене, мене, іки, паки, ёрве, сёрве, ісумдаки, ей, свей, скусматёй, сіньки, піньки, цервута, алки, малки, талки, туз К
На кого впадає остатнє слово, той стає за «відьму». Так само вибирають «матку».
«Відьма» сідає долі, надувшись, мовби лиха, інші йдуть до неї, побравшись за руки «ключем» (у стяж) , так що передня, «матка», може заслонити собою всіх. «Матка» починає співати, мовби дражнячись, а за нею всі:
Ой ти, бабо, ой ти, стара відьмо, запрягаймо й їдьмо за границю по пшеницю, а поки ще видно.
«Відьма» зривається і силкується схопити котре, а* «матка» боронить всіх собою. Коли ж «відьма» таки торк-
не котрого, то той зостається, а всі біжать врозтіч; «відь-* ма» ловить, і, котрого зловить, той стає «відьмою» на її місце. Той, що «відьма» торкнула ще перше, поки всі розбіглись, стає за «матку», і гра знов починається.
(с. Колодяжне, коло Ковля)
Варіанти: Сементовский. Замечания о праздпиках у малороссиян,— «Маяк», 1843 (т. 11, ст. 13). Милорадович. Народные обр. и п. в Луб. у Полт. губ. (Сб. Харьк. ист.-ф. общ., т. IX, ст. 54).
4
ГРА В «БОБРА»
Вибирають «бобра» і «мисливого». «Бобра» вибирають так, що беруть кийка (ціпка, паличку), держать правцем і кожне з дітей береться за нього одною рукою, а чия рука прийдеться зверху, на кінці кийка, той стає за «бобра». «Мисливого» вибирають так, що есі кладуть по одному пальцю па чиє-небудь коліно, всі пальці сходяться кінцями докупи («зірочкою»), тоді одна дитина «рахує» їх:
Котилася торба
з високого горба, а в тій торбі хліб та паляниця, кому доведеться, той буде жмуриться!.
На чий палець прийдеться слово «жмуриться», той стає за «мисливого», а решта всі стають за «хортів» і вибирають собі кожне собаче імення (напр., Сірко, Рябко, Крутько, Бровко, Лиско, Лиска, Співка, Знайда, Жук). «Мисливий» з- «бобром» відходять далі, щоб «хорти» не« бачили «бобра», де він сховається. «Мисливий» сідає, «зажмурившись» (заплющивши очі або сховавши голову), і співає:
Ой ти, старий бобре, заховайся добре, бо я хорти маю, на поле пускаю 14.
«Бібр» мусить сховатись, поки «мисливий» доспіває; часом «бібр» просить проспівати тричі або й більше, щоб мати час заховатись, то можна співати й більше, тільки «бібр» повинен просити, ще не починаючи ховатись. Проспівавши, скільки раз було вмовлено, «мисливий» гукає: «Хорти з лісу!». «Хорти» біжать на голос і шукають «бобра», коли той встиг сховатись, а знайшовши, ловлять його, бо він зараз кидається втікати, а коли він ще не встиг сховатись, то все одно за ним женуться, як тільки «мисливий» гукне. «Бібр» може і, втікаючи, ховатись по скіль-ка разів, коли спритний, а «хорти» мусять його шукати. «Мисливий» сам не шукає і не ловить, тільки цькує, як бачить, що котре лінується: «Шукай, Сірко!» або «Лови, Бровко!», «Гуджа, хорти, гуджа його!». То знов завертає, як котре томиться: «На, сюди, Лиско! Не руш, Співко!» «Хорти», бігаючи, брешуть — «валують». Як хорти зловлять «бобра», то «мисливий» наміряється на нього кийком і кричить: «бабах!». «Бібр» падає додолу, «мисливий» гукає: «Хорти, в ліс!» і сам з ними біжить геть, а зостається «бібр» і той, хто перший торкнув його, ловлячи. «Бібр» стає за «мисливого», а той, хто зловив, за «бобра», і знов грають так само.
13
Часом замість сих слів співають знов: «сами поїдем».
Так само рахують не тільки до сієї гри, а й до інших. Інші «лічилки»: див. Иванов. Игры крестьянских детей в Купянском у. Харьковской губ. (Сборн. Харьк. ист.-фил. общ.. т. II, Хар., 1890), № 57, № 60.
14
Див.: Чубинский. Труды, т. III, ст. 101.
Варіант з Дубенщинп:
Ой ти милий бобре, заховайся добре, бо я хорти маю,
8 лісу попускаю.
Як випущу хорти, розірвуть до чорта.
(Подав В. Боровик)
Цівка — веретенце для зсукування двох ниток докупи; сукати таким веретеном зветься «цівки сукати». Рак зсукує два вуса докупи.