А до дитятка малейкого.
Кину я кужіль под лавицю
(вар.: полицю),
А сама вийду на юлицю.
Бодай той кужіль вогонь спалив,
Бодай той камінь у воду впав,
Тому дитятку на гочі впав!
(Вар.:
Нехай той кужіль поклочиться!
Мені робити не хочеться.)
(Варіанти гл[яди]: Zbior wiadom. do antrop. kraj., V, 26, № 2; 27, № 3; 33, № 1)
Траву на сіно покошано,
Ой покошано й пограбляно, Ще у копиці поскладано.
Та зосталося трой-зіллячко, Нікому ж його ополоти.
Стоїть Іванко при воротях,
Ой стоїть же він при куточку, Ой грає, грає у дудочку,
Ой грав, грає, вигравав,
Свою Марисю викликає:
— Вийди, Марисю, серце мов, Поллємо зілля майовоє Та поберемось, серце моє!
5
%
Скаче жабойка над річкою, Біжить Іванко з вуздечкою;
— Постій, жабойко, нагнуздаю, Свою Марисю одвідаю,
Ой чи дужая, здоровая,
Ой чи за мене готовая?
— Ой я дужая, здоровая,
Ой я за тебе готовая.
6
їде Іванко на конику,
Везе Марисю в постолику;
— Ой па, Марисю, та й обуйся, Свого татойка та й забудься!
Ой на городі крокіс, крокіс,
Узяв чорт хлопців, поніс, поніс.
Ой на городі крокісиця,
Узяв чорт хлопців та й тішиться.
Ой на городі кропивиця,
Узяв чорт хлопців та й дивиться.
9
Ой наші хлопці стрільці, стрільці,
Забили жабу в корчі, в корчі.
Ой Іван каже: ряба жаба!
А Степан каже: моя баба!
Андрійко каже: переріжмо!
Терешко каже: цілу ззіжмо!
10
Ой на Купала вогонь горить,
А нашим хлопцям живіт болить.
Ой нехай болить, нехай знають,
Нехай Купала не займають.
(Вар.: Zbior wiad., V, 27, № 6; Чубинский. Труды, III, ст. 199, №2).
11
Ой летів черчик буйним вітром,
Не чули дівки зозулі літом,
А як почули, злякалися Та й под місточок сховалися.
Вони ж думали, що місточок,
Аж то пшеничний колосочок.
12
Чорна хмаройка наступав,
Ой то царойко виїжджав
Та до царівни (вар.: до бондарівни)
на зальоти. А царівнойка злякалася,
Под трой-дерево сховалася.
— Ой слуги ж мої вірнейкії, Крешіте вогні яснейкії!
Будем палити трой-дерево,
Будем шукати царівнойку.
А царівнойка злякалася Та до службойки озвалася:
— Ой слуги ж мої вірнейкії, Гостріте ножі гострейкії!
Буду краяти кошулейку,
Поїду з царом до шлюбойку.
Не потрапила в полотенце,
Та й розкраяла собі серце.
— Ой ліпше маю в землі гнити, Ніж за царойком в світі жити!
Ой ліпше буду землицею,
Ніж за царойком царицею.
13
Була вдовойка в конець села, Ой мала ж вона три донейки; їдна донейка, то Ганнуся, Друга донейка, то Маруся, Третя донейка, то Настуся.
Ой заказали ту вдовойку,
Ой заказали на войнойку.
— Моя Ганнусю, моя донейко, Ой поїдь, поїдь на войнойку!
— Бігме, матюнко, не поїду, Бо я коника не всідлаю,
Бо я шабельки не впасаю.
— Моя Марусю, моя донейко, Ой поїдь, [поїдь] на войнойку!
— Бігме, матюнко, не поїду, Бо я коника не всідлаю,
Бо я шабельки не впасаю.
— Моя Настусю, моя донейко, Ой поїдь, поїдь на войнойку!
— Бігме, матюнко, я поїду,
Я коничейка осідлаю,
Я і шабельку опасаю!
Мати Настусю випроваджала,
Мати Настусі приказувала:
— Не їдь, Настусю, поперед войська, Не їдь, Настусю, позад войська! Поперед войська — тебе заб’ють, Позаду войська — в полон уведуть. Настуся матері не слухала,
Поперед войська виїхала,
Половину войська звоювала.
Ой то виїхав цар турецький:
— Ой а що ж бо то за такоє,
Що Настуся войсько звоювала?
Ой узяв коня за гривойку,
Ой а Настусю за ручейку...
(Мабуть, кінця нема)
 |
| Ой хто в тому лісі стукає-гукає — Калино-малино! стукає-гукає? |
Молодий Іванко деревце рубає,
Молода Марися трісочки збирає,
Трісочки збирає, він її питає:
— Чи любиш ти мене, чи підеш за мене?
— Хоч я тебе люблю, за тебе не піду,
Я твоїй матюнці нічим не догоджу.
Ой що я помию, вона перемиє,
Ой що я не зроблю, вона переробить.
ІЦе твоя матюнка навучить робити, Навучить робити, в неділю золити Та на морі прати, на дубі вішати,
На дубі вішати, каменем качати.
А я не жидівка,— в неділю золити,
Ой я не татарка, щоб на морі прати,
Ой я не білиця,— на дуби злізати,
Ой я не панянка,— каменем качати.
15
В полі конопелька топка, зеленейка, У полі стояла, віття поспускала.
Ой то ізнялися та буйнії вітри,
Вони обмахали та буйнії віти,
Не дали стояти, листячком махати. Ходила Марися по свому садочку, Ходила-гуляла, косою махала.
Ой то наїхали та добрії люди,
Не дали ходити, косою махати.
16
А в нашому сельці метяне деревце,