неньку стареньку прохали та й благали:
— Ей, мати старая, іди в свій дом
проживати, будем тебе хлібом-сіллю годувати, будем свої маленькі дітки спиняти, будем тебе штити-шанувати-поважати.
А та вдова те зачуває, словами промовляє, сльозами обливає:
— Ой сини ж мої, сини, три, як ясниї, гласниї соколи, ой не так то отцівську-материну молитву упросити,
як її розгнівити.
Ваша душа отнині і довіку
гріхов (sic) не одкупиться, очі мої на вас не зоглянуться.
Як то вдова кляла-проклинала, а ще ж подумала й погадала, зо дна моря винімала, од великих гріхів душу відкупляла, до царствія небесного преводжала.
Ой которий чоловік отцівську-материну
молитву
штить-шанує-поважає, то отцівська-материна молитва зо дна моря винімає,
од великих гріхов відкупляє, до царствія небесного нриводжає. Нам годиться тес спом’ятати, за которими молитвами стали
ми хліба-солі поживати. Дай же, боже, миру царському, народу християнському, од сьогодні всім на здравіє, на многая лєта, многая лєта!
Ой у сьвату неділю (sicj то ж не сива зозуля закувала, пі дробная (sic) пташка
в саду щебетала, як сестра до брата з чужої сторони у далекії городи листи писала, поклон посилала, братіка рідненького, голубонька сивенького, у гості прохала:
— Братіку рідненький,
голубоньку сивенький,
прибудь до мене,
одвідай мене,
бездолную (sic),
й безродную,
й безплеменную
на чужій чужині,
при нещасній моїй хуртовині;
чи я живу,
чи я проживаю,
чи я на чужій чужині
більшеє горювання собі принімаю.
Що я па чужій чужині завдовіла,
з маленькими дітками осиротіла.
Як-то, братіку, тяжко та важко
бездолній, безплеменній
на чужій чужині
жити-проживати,
то так-то, братіку, тяжко та важко
не по силі
чоловікові
із сирої землі
важкий камінь підняти.
— Сестро моя рідненька, голубонько сивенька, рад би я до тебе
в гості прибувати,
то не знаю, де тебе шукати вже й мати. Ой що ти живеш за високими лісами, за бистрими ріками, за великими городами.
— Добре, братіку, учини, через високії ліси ясним соколом перелини, через бистріиї ріки
білим лебедоньком перепливи, через великіиї города сивим голубоньком перелини, мов моє серце тугу розважає (sic).
Ой як-то, братіку, тяжко та важко на сьватий день, на Великдень, альбо на которий празник роковий
молебний,
що люде до церкви йдуть,
як бджоли гудуть,
а з церкви йдуть,—
як мак процьвітає,—
пола з полою черкасця !,
брат з сестрою не прощайиця,
а плече с плечем торкає,—
один одного с празником поздоровляє,
на хліб, на сіль, на бенкет зазиває,
я ж стою, пребідна сиротина,
ніхто ж мене й не привитає,
альбо по отцеві, лібо по матері,
наче воно мене вже й не знає.
Ти ж і сам, брате, добре знаєш,
як у нашого отца (sic) лібо й у матері
було що пити або їсти,
тогда ні світ, ні тьма в хату вступали,
кумами, сватами, рідними братами
називали.
Як пришибла худа, нещаслива хуртовина, одреклась і вся названая родина.
Тоді нема ні кума, ні побратима, нікому в хату вступити, добрим здоров’ям навістити, ні с ким стати, на здоров’я іспитати, тільки піду я до сьватої церкви, до божого дому, богу помолюся, на сьватости подивлюся, то (ой) не раз, не два дробними (sic) сльозами обіллюся,—
(о) то ж у мене рідні отець і матуся. Вийду я з церкви, гляну — вгору високо, і в землю глибоко, і в чужу сторону до родини вже й далеко.
Дай же, боже, миру царському, народу християнському од сьогодні всім на здравия
і на многая лєта, многая лєта!
Нема в світі правди, правди не зиськати, тільки в світі правди, що рідпая мати.
Уже тепер правда сидить у темниці,
А щира неправда з панами в світлиці.
Уже ж тепер правда, уже ж вона вмерла, А щира неправда увесь світ зажерла.
| ПОПАДЯ |
|---|
 |
Журилася попадя своєю бідою:
— Горе мені в світі жить, що піп з бородою.
Рефрен
Ох мені тяжко! Ох мені нудно!
Що піп з бородою, жить на світі трудно.
Просять мене на хрестини, просять мене сісти, Як погляну на бороду, не хочеться й їсти.
Ох мені тяжко...
Просять мене на весілля, просять мене пити, Подивлюся на бороду, аж не можу жити.
Ох мені тяжко...
ЗАПИСИ ПІСЕНЬ З ГОЛОСУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
ЗАПИСИ МИКОЛИ ЛИСЕНКА
ЗАПИСИ КЛИ MEHTA КВІТКИ
Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа