і в ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері. Олена Пчілка з любов’ю переносила в родинне життя кращі мелодії, які находила в народі.
Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина — 1907
і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян, але більшу часть Леся держала в пам’яті ввесь свій вік і продиктувала мені в кінці мая і початку червня 1913 року в Кутаїсі.
Зовсім малою, либонь, п’ятилітньою дитиною запам’ятала Леся деякі весняні танкові пісні, тут уміщені, і то був несвідомий початок її чинності. За складанням свого збірника застала її остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала сі тексти ще кілька днів після того, як покинула від знесилення свою- останню повість «Ек-баль-ганем». Отож її життєва праця, почавши з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею.
К. Квітка
| З Миропілля, Звягельського повіту |
|---|
 |
А вже весна, а вже красна, із стріх вода капле,— молодому козаченьку мандрівочка пахне.
ВЕСНЯНКИ, ВЕСНЯНІ ГРИ І ТАНКИ
Як поїхав козаченько через чисте поле, за ним його дівчинонька:
— Вернися, соколе!
— Не вернуся, забарюся, гордуєш ти мною,
буде ж теє гордування все перед тобою!
Інші мелодії з подібним текстом див.: Марко Вовчок. 200 укр. пісень. У ноти завів Едуард Мертке. Видання Ріттер-Бідермана. Лейпціг і Вінтертур, 1868 року, № 2; А. Рубець. 216 народних укр. напевов. Москва, 1872 p., № 2, 8 і 31 (ті самі мелодії гармонізовані в збірнику Рубця «100 укр. нар. песен» під № 2, 35 і 62); Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной имп. Русским географиче-ским обществом. Юго-западный отдел. Материалы, собран-кые П. Чубинским, т. III. Петербург, 1872, стор. 111 (та сама мелодія з фортепіанним акомпанементом в збірнику М. Лисенка «Молодощі. Збірник танків та веснянок», Київ, 1875, стор. 48, а в хоровому розкладі в «2-му вінку веснянок», його ж, виданому у Києві 1896 p.); Збірка народних пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого віку у школах народних. Упорядив М. Лисенко. К., 1908 p., стор. 9; Збірничок укр. пісень з нотами. 5 видання Е. Фесенка 1 в Одесі, 1911 p., № 93. Паралельний текст без нот: М. Максимович. Дни и месяцы укр. селянина. Москва, 1852, ст. 2. Порівняй: Я. Головацкий. Народпые песни Галицкой и Угорской Руси. Москва, 1878, ч. III, отд. 1, стор. 316, № 40.
Ой на горі, на горі, (2)
Ой додолу гілля, додолу, Широкеє листя до землі.
1 Див. збірники Коноіценка у сииску умовних скорочень.— Ред.
Титульна сторінка збірника К. Квітки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», виданого на склографі 1917 р.
Там галоньки збирались, (2) Ой додолу...
Десь узявся яструбець, (2) Ой додолу...
Всіх галочок розігнав, (2)
Ой додолу...
Найчориішу собі взяв, (2)
Ой додолу
Ой на морі, на морі, (2)
Та на синьому озері,
Та на синьому озері.
Там дівоньки купались, (2) Ой додолу гілля, додолу, Широкеє листя до землі!
Десь узявся молодець, (2)
Ой додолу...
Всіх дівочок розігнав, (2)
Ой додолу
А найкращу собі взяв, (2)
Ой додолу...
А в тому саду чисто метяно
ще й хрещатим барвіночком дрібно плетяно.
А в тому саду ніхто не бував, лиш молодий Андрієчко коня попасав.
Коня попасав, дрібний лист писав все до теї Наталочки, що вірно кохав.
«Ой ти, Наталю, горда та пишна, я до тебе листи писав, а ти не прийшла!»
— А ти, Андрійку, невеликий пан,— сідлай коня вороного та й приїжджай сам!
Дуже близький текст: Збірничок найкращих укр. пісень з нотами. Зібрав К. Поліщук. Ноти записав М. Остапович. К., 1913, ч. III, № 7. Мелодія там, без сумніву, не записана разом з текстом, а взята з другої пісні і пристосована до цієї не до ладу.
Туман танок водила,— (2) що виведе, то й стане, на дівочок погляне, чи всі дівки в танку є.
Усі дівки в танку є, тільки нема їдної —
Настусі молодої.
Її мати чесала, а чешучи, навчала:
«Не стій, донько, з нелюбом, не дай ручки стискати, перстеника здіймати, а як стаєш з миленьким, давай ручку стискати, перстеника здіймати».
Слова «туман» в сьому варіанті стоїть намість дав-пього слова «тума», котре значить: людина мішаної породи,— один з родителів турчин або татарин, а другий українець (див. Словар укр. мови Б. Грінченка). В двох інших варіаптах — А. Метлинського (Нар. южнорусские песни. К., 1854, стор. 299) і Д. Яворницького (Малорусс. нар. песни. Екатеринослав, 1906, № 42) — «тума» стоїть в центрі змісту пісні. З усіх трьох варіантів дається зробити така реконструкція первісного тексту: