Нехай же хлопців не приймає.
33
— Чи ти, їванку, не батьків син,
Що ти Ганнусі не випросив?
— Просив я, просив,— не вважають, За мене Ганнусі не віддають.
34
Летіла чапля через гулицю,
Вхопила Ганю за потилицю,
За нею Петро з коцюбою:
— Ой верни, чапле, жону мою!
Ой візьми собі негідницю,
А верни мою робітницю.
Вона робити добре вміє:
Що коло печі гріє плечі, (2)
Що коло груби гріє зуби.
Ой на городі під буйним вітром Не чули хлопці зозулі літом,
А як почули, полякались,
В глуху кропиву поховались.
36
Летіли гуси білокрилі; Камнянецькі хлопці чорнобриві. Летіли гуси з гусаками; Камнянецькі хлопці з дівчатами.
37
Ой шумить-гуде дімбровою, Стуконить-їде дорогою.
Ой я ж думала, що вітер вів,
Аж то свекорко з торгу їде:
— Ой вийди, вийди, похмурнице! Одчини мені ворітечка! —
Ой я, молода, не лінива,
Пішла ворота одчинила.
Ой шумить-гуде дімбровою, . Стуконить-їде дорогою,
Ой я ж думала, що вітер гуде,
Аж то свекруха з торгу їде:
— Ой вийди, вийди, медведице! Одчини мені ворітечка! —
Ой я, молода, не лінива,
Пішла ворота одчинила.
Ой шумить-гуде і т. д.
Аж то діверко з торгу їде:
— Ой вийди, вийди, негіднице! Одчини мені ворітечка! —
А я, молода, не лінива і т. д Ой шумить-гуде і т. д.
Аж то миленький з торгу їде:
— Ой вийди, вийди, миленькая, Одчини мені ворітечка! —
А я, молода, не лінива,
Пішла ворота одчинила.
(Чуб. Труды, III, 211, № 27)
38
Бриніли річеньки, бриніли,
Й аж до Іванка у сіни.
Там парубоньки збирались,
На мед, на горілку складались. А наш Іванко найбільш дав, Він собі Ганнусю сподобав.
39
Ой з-за гори зіронька летіла;
— За кого ти, Ганнусю, хотіла?
— За того, дівчата, за того,
За того Петруся молодого.
40
Кладу кладочку вербову:
Час, вам, дівчатка, додому,
А ти, Варусю, зостанься,
З своїм Іванком звінчайся. Привезе віночок з кадила !, Щоб ти здорова сходила.
(Пор.: Чуб. Труды, III, 209, № 23)
41
Час тобі, вербонько, розвитись, Час тобі, Петруню, женитись. Ой ще-бо не час, не пора,
Ще моя Варуся молода.
Та нехай же ж вона гуляє,
Росою-косою махає,—
Як піде заміж, не буде,
Пристаріється, жаль буде.
(Чуб, Труды, III, 214, № 29)
42
Ой в ліску, в ліску на дубку Висіла колисонька на шнурку.
А в ті колисоньці Петруньо,
А коло його браття його.
Ой браття ж моє ріднеє,
Гойдайте ж мене високо,
Нехай я побачу далеко,
Де моя Ганнуся походжає,
Вишитими рукавами махає.
Як піде заміж, не буде,
Пристаріється, забуде.
(Пор.: Чуб. Труды, III, 221, № 39)
43
Ой вгору, сонечко, угору,
Там будує Петруньо комору.
Будуй, будуй, мій Петре, комору,
А вирубай віконечко знадвору,
Щоб до мене соловейки долітали,
Ой щоб мене раненько пробуджали,
Бо свекруха — чужа мати, не збудить,
Она піде до сусіди, обсудить:
— Невісточка, чужа дочка, не хоче
робить,
Оно піде в чисте поле, лягає та й
спить.
Невісточка, чужа дочка, лядащенька,
Та спить вона до полудня, як
маленька.
(Гл.: Чуб. Труды, III, 206, № 16; Зин. Радченко. Гомель-ские нар. песни, 5, № 12)
Сяяла зіронька, сяяла;
— З ким ти, Ганнусю, стояла?
— З тобою, їванку, з тобою Під зеленою вербою.—
Де молода Ганнуся стояла,
Під нею рутонька зів’яла.
Де молодий їванко коня пас,
Там хрещастий барвіночок по пояс.
(Гл.: Чубинск. Труды, III, 202, № 10)
45
Ой казала мене мати за маляра дати. Не дай мене, моя мати, ой не дай! Маляр малює, жінки не цілує.
Ой казала мене мати за гончара дати. Не дай мене, моя мати, ой не дайї Гончар горшки возить і жінку
заморозить.
Ой казала мене мати за коваля дати. Не дай мене, моя мати, ой не дай! Коваль в кузні кує, жінки не жалує. Ой казала мене мати за дігтяра дати. Не дай мене, моя мати, ой не дай! Дігтяр дьоготь возить і жінку
обмаже.
Ой казала мене мати за писаря дати. Оддай мене, моя мати, ой оддай! Писар листи пише й дитину колише.
46
Ой ходила квочка довкола кілочка, Коло ворона (?) Купайла,
Грало сонічко на Івана 6.
Та водила діти, як яснії квіти.
Та вивела вона семерр діточок.
(Гл.: Чуб. Труды, III, 194)
1 Ті два рядки повторюються після кождого стиха.
Летіло помело через третє село.
Стовпом дим, стовпом дим А де ж воно впало? В Марисі на хаті.
Стала Марисина хага горіти,
Стали її хлопці хати гасити,
Стали вони воду відрами носити.
А Петруньо приніс водиці полою.
Вже ж тобі, Марисю, жити зо мною!
(Гл.: Чуб. Труды, III, 205, № 15, де є «полело» зам. «помело»)