48
Стоїть лобода вище города —
Стій, калинонько, стій, не
розвивайся! 7 На ті лободі чотири лебеді.
Перший лебедець — Петро-молодець,
Другий лебедець — їван-молодець,
Третій лебедець — Віхтор-молодець,
Четвертий лебедець — Гмитро-молодець.
Стоїть лобода вище города,
На ті лободі чотири лебідки:
Перша лебідка — то Лукія-дівка,
Друга лебідка — то Ганна-дівка,
Третя лебідка — Тодоська-дівка,
Четверта лебідка — то Варка-дівка.
Стоїть лобода вище города,
На тій лободі чотири пари:
Перша парка — Пегро і Лукія,
Друга парка — їван та Ганна,
Третяя парка — Тодоська й Віхтор,
Четверта парка — Гмитро та Варка.
(Гл.: Чуб. Труды, III, 210, № 36; Терещенко. Быт русско-го народа, V, 82)
Ой в ліску, в ліску дванадцять сосон, їй-богу, моя мамцю, дванадцять сосон !.
Під тими соснами дванадцять столів,
За тими столами дванадцять панів,
Між тими панами мій нелюб сидить,
Мій нелюб сидить, водиці просить,
Водиці вмитись, рушничка втертись.
Я ж йому не дала водиці вмитись.
Ой в ліску, в ліску... і т. д.
Між тими панами мій милий сидить,
Мій милий сидить, водиці просить,
Водиці вмитись, рушничка втертись.
Я ж йому дала водиці вмитись.
Водиці вмитись, рушничка втертись.
Записані мною і подані тут волинські купальські пісні — се матеріал настільки цікавий, що варто б їх науково обробити. Не маючи тепер на се часу і спромоги, подаю їх і так, щоб не лежали даремне, а послужили би для розширення поля при спеціальних студіях над нашими обрядовими піснями.
При піснях я записала мотиви, до них належні, бо уважаю, що записати пісню без мотиву — значить зробити тільки половину справи, тим більше, що по мотивах обрядових пісень можна уважати часом, наскільки є стародавня яка пісня. Окрім того, сі оригінальні, давні мотиви, певне, придадуться тому, хто займається народною музикою. Записувала я голоси пісень від селянок якомога вірніше, не стараючись підводити їх під яку-небудь ритмічно-музичну теорію, а бажаючи тільки удати мотив у нотах так, як чула його в співі. При записуванні пісень і мотивів я хотіла наблизитись як можна більше до фонографічної достотності, щоб удати якнайвірніше всі най-дрібніші одміни вимови і всі модуляції мотиву, бо уважаю се ідеалом усякого збирача усних народних матеріалів.
КОЛОДЯЖЕНСЬКІПІСНІ З РУКОПИСНОГО ЗОШИТА
| ВЕСНЯНКИ |
|---|
 |
А в кривого танця Та не виведу кінця,
Треба його да виводити, Кінця, ладу ізнаходити. Треба ж його вести,
Як віночок плести;
Веду, веду та не виведу, Плету, плету та не виплету. Ой вінку ж мій, вінку, Хрещатий барвінку,
Ой я ж тебе плела Ще учора звечора,
Повісила тебе На золотім кілочку, (2)
На шовковім шнурочку.
Моя матінка ішла,
Та той віночок зняла, (2) Та нелюбому дала.
ЗО
Ой якби я була знала, Була б його розірвала (2) Та й у грязь утоптала Червоними чобітками, Золотими та підківками.
| ЗАЙЧИК |
|---|
 |
— Заїньку, та за головоньку!
Та нікуди заїньку та ні вискочити, Та нікуди заїньку та ні вистрибнути.
— Заїньку, обернися!
Яка тобі люба-мила, обіймися! Заїньку! п’ятки-мнятки!
Та нікуди заїньку... і т. д.
— Заїньку, сінця-колінця!
Та нікуди заїньку... і т. д.
— Заїньку, обернися!
Яка тобі люба-мила, обіймися!
А в нашої перепілочки та голівка болить,
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була винозірсчка.
| м. Полонне (Слова збірн. Чуб., № 10) |
|---|
 |
| Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька. |
Тут вона впала, 1 2 До землі припала. І Устань, устань, подоляночко! Умий личко так, як шкляночку! Біжи до Дунаю, 1 2 Візьми ту, що скраю! J
Бідна моя головойко! Нещаслива моя долейко!
Що ж я, бідна, наробила! Кострубонька не злюбила! Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Стану, стану до шлюбоньку.
А в неділю пораненьку Приїжджає Кострубонько На сивому кониченьку,
На лляному рушниченьку.
(с. Чекна)
— Царівно! Ми твої гості!
— Царенку! Мостіте мости... і т. д.
(лі. Миропілля) Збірн. Чуб., т. III, № 21.
— Чорнушко-душко,
Вставай раненько,
Вмивай личенько:
Хтять тебе люди взяти,
А я рада віддати.
— За кого, мамунейко,
За кого, любунейко?
— За циганина,
За його сина.
— Не піду, мамунейко,
Не піду, любунейко.
Тра пізно лягати,
А рано встати,
Міхи здимати,
7
Сей приспів повторюється після кождого стиха. (Прим. К. Квітки).
Повторяється після кождого стиха з додатком другої половини того ж стиха.
В автографі Лесі Українки бракує кілька сторінок.— Ред.