Так, з незначними текстовими змінами Леся Українка проспівала К. Квітці гіісню «Ой росла я, росла, як у бору сосна» (стор. 26—28 рукописного зошита, crop. 295—296 даного тому). Далі рукою Ольги записані родинно-побутові ііісні. Подаємо їх нижче із зазначенням в дужках сторінки зошита.
Ой трудно, трудно, іще трудній буде.
Ой судять мене, молодую, люде;
Ой нехай судять, нехай ще й говорять,
Меї натури не перестановлять.
А моя натура Од самого тура,
А моє серденько Завше веселенько.
Сію я розсаду В вишневому саду,
Своїм ворогам та й на пересаду.
А моя розсада зіходить густенько,
Мої вороженьки не ходять частенько.
Моя розсада на чотири листи.
Мої вороженьки не мають користи.
Моя розсада в чотири листочки.
Моїм вороженькам покрутяться дочки
(стор. 30—31).
А на горі жито,
А в долині туман.
Щось на мому серцю велика туга,
Що мого милого удома нема.
Нема миленького, поїхав у світ,
А я, молоденька, та й за ним услід.
Простояла нічку під його двором,
Простояла другу під його окном,
Простояла третю, виглядаючи,
Свого гостинчика дожидаючи.
А милий іде,
Гостинчик везе,
Везе гостинчик — нагай дротяний. Нагайка-дротянка розпліталася,
А я, молоденька, догадалася,
У нову комірку заховалася,
Новими дверцями зачинялася,
Мідяним замочком замикалася,
У білеє плаття убиралася,
Крізь нове люстрочко виглядалася,—
Ой де з лиця краса потерялася (стор. 31—32).
— Ой милий, милий, ти, дружино моя,
Завіз ти мене, де роду нема,
Нема де піти поговорити,
Свого серденька розвеселити.
— Ой мила, мила, неправда твоя,
Є в тебе родина — рідная кума.
— А я до куми мало ходила,
Вже мене кума та й обсудила,
Що я не роблю,
А в корчомці п’ю.
А я роблю ще й заробляю,
Чужії скрині та й наповняю.
Чужії скрині стоять повненькі,
Мої дітоньки ходять голенькі (стор. 33—34).
Вже сонце низенько,
Вже вечір близенько,
Чом ти не виходиш, ти моє серденько? Чи ти мене судиш?
Чи ти мене гудиш?
Чи з мене смієшся Та не признаєшся?
— Я тебе не суджу,
Я тебе не гуджу,
Я з тебе сміюся Та не признаюся.
— Ой прийди, козаче, я рибку варила,
Я рибку варила, перцем заправила.
Ой прийди, козаче, та до меї хати,
То я тебе впущу, не знатиме мати.
Я тебе пускала,
Рученьку стискала.
А впустила в хату, то тебе питала:
— Козаче, козаче, зелений барвінку,
Скажи мені прайду, чи маєш ти жінку?
— Ой маю я жінку в далекій країни,
Крається серденько на дві половини.
Ой маю я жінку ще й діточок троє,
Крається серденько на четверо моє.
— Ой боже мій, боже, що я наробила:
Козак має жінку, а я полюбила.
— Ой боже мій, боже, дурень я зостався,
Що я на чужині за жінку признався.
Ой маю я жінку та й на пожарини,
Ніхто не пригорне без вірной дружини;
Не пригорне отець, не пригорне мати
Ні тая дівчина, що мав її взяти (стор. 34—36).
Бодай мому милейкому Не пилося та й не їлося,
Завіз мене в чужий край,
Куди мені не хотілося.
В чужім краю, в чужім краю Зовуть мене заволокою,
Кажуть мені річку плисти Широкую та глибокую.
Широкую переплила,
На глибокій утопилася.
Бодай моя лиха доля
Та пікому іте судилася.
За селом йду, пісшо пію,
Ворожеінш 30 розлягаються,
Селом іду, гірко плачу,
Ворожейки навтіхаються.
Не тіштеся, ворожейки,
Лежить камінь край дорожейки —
Хоч січіте, хоч рубайте,
Мені, молодій, спокій дайте (стор. 40—41).
На стор. 41—49 та 58—59 рукописного зошита, знову рукою Ольги записано від Варки 33 коротенькі весільні пісні під заголовком: «Вінки. Субота» (№ 1—12), «Неділя. До вінця» (№ 1—17), «В неділю перед вінчанням» (№ 1—4), які в томі не подаємо.
Далі знову йдуть записи пісень Лесі Українки: Тихая вечеронька, тиха (стор. 49—50); Ой люблю, люблю я шинкарчину дочку (стор. 50—51); Тиха вода (стор. 52); Ой дай же, боже, звечора погоду (стор. 52—53); Ой устану я в понеділок (стор. 53—54); Ой з-под того явора (стор. 54); Ой у полі корчомка (стор. 55); Ой ти, мать моя (стор. 56); 3 зеленого гайка (стор. 57).