Після «Передмови», згідно з усталеною на той час у російській літературі традицією тлумачення «малоросійських» творів, Гоголь розташував словник з таким зверненням від оповідача: «Про всяк випадок, щоб не пом’янули мене недобрим словом, виписую сюди за азбучним порядком ті слова, котрі в книжці цій не кожному зрозумілі». Словник до другої книжки «Вечорів» доповнив започаткований у першій книзі малоросійський лексикон, до якого увійшли питомо українські слова й поняття, яких російський читач напевне не міг знати: буряк, гопак, гречаник, діжа, каганець, комора, курінь, макітра, оселедець, путря тощо. Готуючи «Вечори» до видання 1842 р., Гоголь об’єднав ці словники зі словником «Миргорода».
При укладанні словника Гоголь, ймовірно, орієнтувався на тип коментування українських слів, що вже був прийнятий у російській літературі для позначення малоросійського колориту завдяки трудам М. Максимовича, О. Сомова, І. Котляревського та ін. За відсутності словника української мови, а також фіксованих правил транслітерації українських слів створені діячами культури словники опосередковано підкреслювали національну самобутність мови, що у суспільній думці часів Гоголя вважалась або здеградованою старослов’янською (Маркович Я.М. Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях. — СПб., 1798. — Ч. 1. — С. 57), або зіпсутим польським впливом варіантом російської (Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). — СПб., 2000. — С. 5 8‒59).
Готуючи перевидання, Гоголь звернув увагу на низку друкарських помилок, виправлення яких відкоментував від імені Рудого Панька: «Не погнівайтесь, панове, що у книжці цій більше помилок, ніж на голові моїй сивого волосся. Що поробиш? Не доводилось ніколи ще морочитися з друкованою грамотою. Щоб тому тяжко тикнулося, хто й вигадав її. Дивишся, зовсім ніби Иже; а придивишся або Наш, або Покой. В очах рябіло так, немовби хто почав пересипати перед тобою висівки.
Ось скільки налічив я помилок!…»
Самобутність і самодостатність мови була закладена Гоголем уже у назві першої збірки. Український переклад назви «Вечера на хуторе близ Диканьки» відомий у двох варіантах. Найбільш поширеним є калькована назва «Вечори» як буквальна транслітерація авторської. Вона має за собою виразну традицію, усталену в російській літературі з XVIII ст. (див.: Елеонский С.Ф. Гоголь и традиции русской литературы XVIII — начала XIX ст. // Ученые записки Московского городского педагогического института им. В.И. Потемкина. — Вып. 3. — 1954. — С. 59‒60), що знаходить оригінальне втілення в літературі передромантичної та романтичної доби («Славянские вечера» В. Наріжного, 1809; «Двойник, или Мои вечера в Малороссии» А. Погорєльського, 1828; «Вечер на Хопре» М. Загоскіна, 1834).
М. Обачний з Лесею Українкою свій переклад назвали «Вечорниці на хуторі біля Диканьки», вивівши на перший план суто український звичай, іронічно пояснений Рудим Паньком у «Передмові»: «Оце у нас вечорниці! Вони, зволите бачити, вони схожі на ваші бали; тільки не можна сказати, щоб зовсім» і т.д.
Вечорниці починались у листопаді, коли завершувалися польові роботи і молодь збиралася вечорами у просторій оселі, вечорницькій хаті самотньої удови. За дозвіл тут гуляти платили борошном, полотном, але ніколи грошима. Поведінка під час цих зібрань була ритуально визначена: грали на скрипці, співали, танцювали, при цьому дозволялось не тільки залицятись і сороміцьки жартувати, але й «женихатися»: «навіть закохані попарно лягають спати, всю ніч проводять у темноті… але ніколи не забуваються настільки, щоб порушити цнотливість» (Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России: В 3 ч. — М., 1830. — Ч. 3. — С. 217). Тобто це був дозволений варіант пробного шлюбу. Загалом вечорницьких зібрань було вісім: перше — Кузьминки (на Кузьми-Дем’яна, 1/14 листопада), останнє — на Зелені свята. Вечорниці припинялись під час посту, а влітку їх заміняла «вулиця» — зібрання па лузі. Обов’язковим під час вечорниць було розказування страшних історій та пригод, що згідно з народною традицією можна робити тільки ввечері. Тому на загал запропонований Лесею Українкою та М. Обачним варіант перекладу назви книги Гоголя є семантично більш виправданим, увиразнюючи національно марковані конотації лексеми «вечорниці».