Сорочинецкий ярмарок. Українське оповідане // Читальня. — 1893. — № 20. — С. 249^252; № 21. — С. 262‒265; № 22. — С. 273‒276.
Сорочинський ярмарок // Руска рада. — 1903. — № 38. — С. 300‒302; № 40. — С. 315‒319; № 41. — С. 324‒327; № 43. — С. 339‒340; № 44. — С. 349‒351.
Сорочинський ярмарок. — Чернівці: Руска рада, 1903. — 42 с. — (Видання Т-ва «Руска бесіда» в Чернівцях, № 172).
Сорочинський ярмарок / Пер. М. Старицький. — К., 1913.
Сорочинський ярмарок. Оповіданнє з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» / Пер. М. Старицький. — Львів: Відродження, 1918. — 30 с.
Сорочинський ярмарок / Пер. Митрусь; Ілюстр. В. Дурново // Гоголь М. Сорочинський ярмарок; Страшна помста. — Полтава, 1920. — 39 с. [1-ша паг.]. [На тит. арк.: У Полтаві, 1919].
Сорочинецький ярмарок / Пер. А. Харченка. — К.: Книгоспілка, 1929. — 38+[2] с.: іл.
Сорочинський ярмарок / Пер. А. Харченка // Гоголь М. Твори: В 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1929. — Т. 1. — С. 9‒38.
Сорочинський ярмарок / Пер. А. Харченка // Гоголь М. Страшна помста та інші оповідання. — Львів, 1933. — С. 62‒94.
Сорочинський ярмарок// Гоголь М. Ніч перед Різдвом: Оповідання. — X., 1934. — С. 3‒31.
Сорочинський ярмарок / Пер. за ред. І. Маненка. — X.; К.: Література і мистецтво, 1934. — 39 с. — (Масова б-ка худож. літ.).
Сорочинський ярмарок // Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X., 1935. — С. 13‒40.
Сорочинський ярмарок // Гоголь М. Вибрані твори. — К., 1946. — С. 3‒28.
Сорочинський ярмарок. — К.: Держлітвидав, 1948. — 37 с.: іл.
Сорочинський ярмарок / Пер. А. Хуторяна // Гоголь М. Вибрані твори. — К., 1948. — С. 3‒25.
Сорочинський ярмарок // Гоголь М.В. Вечори на хуторі біля Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. — К., 1950. — С. 10‒34.
Сорочинський ярмарок / Пер. А. Хуторяна // Гоголь М.В. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 1. — С. 68‒94.
Сорочинський ярмарок / Пер. А. Хуторяна. — К.: Худож. літ., 1953. — 32 с.
Вечір проти Івана Купала
Під назвою «Бісаврюк, або Вечір проти Івана Купала. Малоросійська повість (з народної оповіді), розказана дячком Покровської церкви» без зазначення імені автора повість вперше надрукована у лютневому та березневому числах «Отечественных записок» за 1830 рік. Ця публікація зазнала втручання редактора журналу П. Свиньїна, який, наскільки можна судити з переказаного Рудим Паньком обурення Хоми Григоровича — оповідача «Вечорів», утрутився в стилістику твору:
« — Хто вам сказав, що це мої слова?
— …тут і надруковано: яку розповів такий-то дячок.
— Плюйте ж на голову тому, хто це надрукував! бреше, сучий москаль. Чи я ж так говорив? Що то вже, як у кого чортма клепки в голові!»
Ймовірно, саме П. Свиньїн змінив Гоголеву назву «Басаврюк» на етимологізоване ім’я «Бісаврюк», що мало підкреслити зв’язок персонажа з бісівськими силами. Невдоволення Гоголя редакторською правкою зрештою призвело до припинення співпраці з цим журналом, про що він повідомив матері, посилаючи примірник «Отечественных записок»: «У цій книжці, так само і в усіх наступних, ви не зустрінете вже жодної статті моєї» (3 червня 1830 р.). Гоголь був вимогливим і послідовно непоступливим у відстоюванні автентичності своїх текстів протягом усього життя.
У новій редакції, що суттєво різниться від журнального варіанта, змінено назву на «Басаврюк», скорочено описи безпутного життя бісівського персонажа, виключено мотиви скупості Петра, натомість з’явились монологи Петра й Пидорки, засновані на мотивах народних пісень, тощо.
У такому вигляді повість уперше вийшла друком у першому виданні «Вечорів» 1831 р.
В основу повісті покладено українські народні легенди та уявлення, пов’язані з Івановим днем. Головним літнім святом за язичницьких часів було свято Купала (Купайла, Купалбога), що припадало на ніч з 23 на 24 червня за ст. ст., тобто на пору літнього сонцевороту. За християнства свято Купала поєдналося зі святом Іоанна Хрестителя, що привело до появи Івана Купала.
Ніч проти Купала вважається надзвичайною — сповненою чудес і чар: «чути мову звірят, рослини ходять з місця на місце, цвітуть чудодійні квітки, а між ними й папороть» (Іларіон (митрополит). Дохристиянські вірування українського народу: Історико-релігійна монографія. — 2-ге вид. — К., 1994. — С. 294).
Слов’яни вірили, що тільки цієї дивовижної ночі трапляється чудо квітнення папороті — єдиний раз на рік розкривається срібляста, схожа на вогник, квітка. Хто її зірве, повинен тікати, не озираючись, попри намагання чудовиськ та відьом відібрати квітку, власникові якої відкриватимуться зачаровані скарби. Хто ж обернеться, загине або збожеволіє. В українській міфології папороть асоціюється також із забуттям, якого, певніше за все, потребує власник квітки папороті, бо часто платою за її здобуття (як і скарбу від нечистого) є пролиття крові, скоєння злочину фізичного чи морального, продаж душі.