Цієї ночі, що «звичайно дуже темна, і чари найсильніші» (Там само), активізувались і темні сили, той же Купало, який вимагав принесення жертв. Але залишатися в хаті в ніч проти Купала — гріх, бо тільки в цей час відкривається Небесна брама «і всі моління людей чують боги» (Войтович В. Українська міфологія. — К., 2002. — С. 260). Трави набирають найбільшої цілющої сили, а купальська роса надає краси умитому нею обличчю.
Тому обов’язковим у вечір перед святом (вечір проти Івана Купала) було дотримання певного ритуалу, який допомагав зберегти здоров’я, примножити добро і захиститися від нечистої сили. До купальських обрядів належить співання так званих купальських пісень (за заувагою митрополита Іларіона, «в Росії купальські пісні майже невідомі». — Зазн. праця), збирання трав і квітів, плетіння вінків, стрибання через вогонь, запалення вогняного колеса і його скочування в річку як символічний поворот сонця на зиму, пускання вінків за водою, ворожіння на щастя й одруження, а також обов’язкове виявлення відьом та їхнє символічне знищення (див.: Славянская мифология: Энциклопедический словарь. — М., 1995. — С. 201). Гоголь поєднує канонічні складники чарівної казки про винайдення скарбу з елементами страшних казок, майстерно переплітаючи їх з алюзіями та ремінісценціями із сучасної йому літератури, і не тільки романтичної.
Так, у «Книзі всякої всячини», окрім записів про одяг дівчат та жінок, весільний звичай перевдягатись у циган, окремо занотовано відомості про папороть: «Папороть (по-русски — папоротник или кочедыжник, bilex) квітне вогняним цвітом тільки опівночі під Іванів день, і хто встигне зірвати його, і буде такий сміливий, що встоїть супроти всіх примар, котрі йому уявлятимуться, той відшукає скарб». Синонімічні назви російською та латиною дають підстави говорити про літературне джерело запису, яким сьогодні вважають популярні у часи Гоголя книги з описами «чародійних» цілющих трав та квітів.
Іншими можливими літературними джерелами гоголівської повісті, в яких віднайдено вірогідні паралелі, що належать до широкого спектру передромантичної та романтичної літератури, вважаються перша частина «Фауста» Ґете (1808), повість Л. Тіка «Чари кохання» (1812), балада В. Скотта у перекладі В. Жуковського «Замок Смальгольм, або Іванів вечір» (1824), повість А. Погорєльського «Лафертівська маківниця» (1825) та ін. Знав Гоголь і баладу П. Гулака-Артемовського «Пан Твардовський» (1827), що своєю чергою була відлунням духовного вірша «Псальма св. Василію» та апокрифів про життя св. Василія, архієпископа Кесарії Каппадокійської, які мали велике поширення в Україні.
Опыт переложения украинских повестей Гоголя на малорусское наречие Д. Мордовцева з передмовою перекладача російською мовою і перекладом «Предисловия пасечника Рудого Панька» та «Вечера накануне Ивана Купала» // Малорусский литературный сборник. — Саратов, 1859. — С. 154‒178.
Вечір напередодні Івана Купала / Пер. Д. Мордовцев // Гоголь М.В. Вечори на хуторі близь Диканьки. — Львів, 1864. — Т. 1. — С. 79‒109.
Вечір напередодні Івана Купала // Свобода. — Л[ьвів], 1909. — № 14‒19 (8 квіт. — 13 трав.).
Вечір перед Іваном Купайлою / Пер. П.Г. // Перший Крок. — 1918. — Січ.—лют. — С. 33‒37.
Вечір проти Івана Купайла / Пер. Д. Ревуцький. — К.: Кпигоспілка, б.р. — 24 с.
Вечір проти Йвана Купайла / Пер. Д. Ревуцький // Гоголь М.В. Твори: В 5 т./ Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1929. — Т. 1. — С. 69‒56.
Вечір проти Івана Купала / Пер. Д. Ревуцький // Гоголь М. Страшна помста та інші оповідання. — Львів, 1933. — С. 95‒113.
Вечір проти Івана Купала // Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X., 1935. — С. 38‒46.
Вечір проти Івана Купала // Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки: Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. — К., 1950. — С. 35‒49.
Вечір проти Івана Купала / Пер. І. Сенченко // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 1. — С. 95‒110.
Майська ніч, або утоплена
Повість уперше надрукована 1831 р. у першій книзі першого видання «Вечорів».
О.О. Смирнова (1809‒1882), близька приятелька й повірниця Гоголя, вважала, що у творі знайшли втілення дитячі переживання письменника. У спогадах вона переповіла довірене їй митцем відчуття страху, як найбільш інтенсивної за емоціями події у його п’ятирічному віці: «Я сидів один у Василівці. <…> Сутеніло. Я зіщулився у куточку дивана й серед повної тиші прислухався до стукоту довгого маятника старовинного настінного годинника. У вухах шуміло, щось насувалося і відходило кудись. <…> Раптом слабке нявчання кішки порушило пригнічуючий мене спокій. Я бачив, як вона йшла потягуючись, а м’які лапи слабко стукотіли кігтями по половицях, і зелені очі іскрились недобрим світлом. Мені стало моторошно». Відлунням пережитого жаху став епізод, коли мачуха, обернувшись на страшну чорну кішку, намагається задушити панночку, але втрачає лапу із залізними кігтями. Гоголь свого часу зумів подолати страх, утопивши кішку («Мені було страшно, я тремтів, і в той же час відчував якесь задоволення, можливо, помсту зате, що вона мене перелякала»). Панночка-потопельниця з повісті Гоголя тягне мачуху-відьму у воду.