Синтезуючий характер адаптації фольклорних та літературних мотивів у повісті Гоголя виявився у спостереженій Н. Друбек-Меєр та X. Меєром відсутності інформації про зміст грамоти та її певну необов’язковість, оскільки подальшою її долею не цікавляться ні відправник — гетьман, ні адресат — цариця, які так і залишаються па периферії новістування (Drubek-Meyer N., Meyer Н. Gogol mediaclass="underline" Skaz(ki) und Zapiski // Wiener Slavislicher Almanack. — Wien, 1997. — Bd. 39. — S. 9‒154).
Оскільки Гоголь недотримувався суворо сюжету якогось одного джерела, то створений ним авторський варіант подорожі до пекла втратив сакральну серйозність пошуків загубленої душі, при цьому утіливши вагомість заледве не рівною мірою важливого, ритуального в убранні українця убору — шапки.
Поява на вулиці з непокритою головою була неприпустимою, оскільки шапка викопувала роль своєрідного оберега. Так, у ніч проти Купала у шапку чи бриль засовували гілочки полину або зубчики часнику, що мали захистити від нечистого. Приказки застерігали: «Без шапки, як злодій», «На голій голові нечисті загубляться». Лише за крайньої потреби, «коли нападала якась мара, спльовували й говорили: «Чорт, бери шапку, аби голова була ціла» (Войтович В, Українська міфологія. — С. 599). Втрата шапки загрожувала добробуту, що пояснювалось відведеною їй роллю в ритуалі родинного життя: приміром, щоб курчата добре вилуплювались, господиня несла яйця під квочку в чоловіковій шапці; наречений під час весілля мав бути у шапці або без неї; па Поліссі сідали за стіл тільки у шапках; у шапку священник вичитував молитву при народженні дитини тощо (Успенский Б.А. Филологические разыскания в области славянских древностей. — М., 1982. — С. 172).
Важливою для розуміння змісту повісті є її географія, на неточності й навіть певну плутанину локусів якої у творі вказав свого часу Андрій Царинний (А.Я. Стороженко): «Варто подивитись на поштову карту, і кожен побачить, що посланець до Цариці навіть дороги не знав з Батурина на північ; бо занесло його до Конотопа, що лежав 30 верст назад» (Царынный Андрий. Мысли Малороссиянина, по прочтении Повестей Пасичника Рудага Панька, изданных им в книжке под заглавием «Вечера на хуторе близ Диканьки» и рецензий на оных // Сын Отечества и Северный Архив. — 1832. — № 1/5. — С. 300). Топонім Конотоп має власну важливу семантику, що розширює потенції закладеного у повісті смислу. За місцевою легендою, місто отримало таку назву через те, що «проїжджаючі топкими і майже непрохідними болотами, за відсутності мостів і переправ, там утеплювали своїх коней» (Максимович Л., Щекатов А. Географический словарь Российского государства. — 1904. — Ч. 3. — С. 722). Імовірно, що етимологія назви вплинула на рішення Гоголя обрати Конотоп за місце дивовижних і заплутанних подій.
Пропаща грамота. Биль, розказана дячком ***ської церкви / Пер. К. Климкович // Гоголь М. Вечери на хуторі близь Диканьки. — Львів, 1865. — Т. 2. — С. 11‒33.
Запропаща грамота (Бувальщина) // Гоголь М.В. Вечерни ці на хуторі під Диканькою…: (Оповідання) / Пер. М. Обачного й Лесі Українки; Під ред. Олени Пчілки. — Львів, 1885. — С. 12‒28.
Згублена грамота. Былина, расказана дяком у ***ской церкви. Ник. Гоголя / Пер. С.Н. Исаевича // Зоря. — 1885. — № 15/16. — С. 181‒183; № 17. — С. 196‒198.
Загублена грамота: Оповідання /Укр. пер. Германа Клсйфа (Грицька Кохніченка). — Миколаїв, [1909]. — 19 с. — (Укр. народне вид. Г.Д. Клейфа у Миколаєві, № 1).
Затрачена Грамота. Билиця, розказана дячком з українського села / Пер. А. Лотоцький; Ілюстр. Штайна // Ілюстрований календар «Просвіта» на 1910 рік. — Львів, [1909]. — С. 19‒26+7 іл.
Пропавшая грамота [Гоголя] / Укр. пер. Івана Шереметовіча. — Крыжополь, 1917. — 26 с.
Загублена грамота / Пер. Г. Баришпольського. — Баришполь, 1918. — 15 с.
Згублена грамота / Пер. А. Ніковського // Гоголь М. Твори: В 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1929. — Т. 1. — С. 89‒100.
Згублена грамота / Пер. А. Ніковського. — К.: Книгоспілка, 1929. — 18 с.: мал.
Загублена грамота. Билиця / Пер. Антін Лотоцький; Із 10 рисунками Р. Штайна. — Львів: Світ дитини, 1932. — 32 с.: іл. — (Дітяча б-ка. Кн. 136).
Втрачена грамота // Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки: Повісті, видані Рудим Паньком. — К.; X., 1935. — С. 88‒102.
Втрачена грамота// Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X., 1935. — С. 62‒67.
Втрачена грамота / Пер. з рос. — К.: Держлітвидав України, 1936. — 24 с. — (Б-ка читача-початківця).
Втрачена грамота // Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки: Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. — К., 1950. — С. 76‒85.