Втрачена грамота / Пер. С. Васильченка // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 1. — С. 140‒150.
Втрачена грамота. Бувальщина, розсказана дячком ***ської церкви / Пер. С. Васильченка. — К.: Держлітвидав України, 1953. — 15 с.
Запропаща грамота: [Для серед. шк. віку] / Пер. з рос. Михайла Обачного, Лесі Українки; Іл. О.В. Кузнецової. — К.: Школа, 2007. — С. 95‒110: іл. — (Моя улюблена книжка).
Частина друга
Ніч період Різдвом
Ця повість відкривала другу частину «Вечорів на хуторі біля Диканьки», надруковану 1832 р.
Дослідники по-різному визначають час написання твору. Якщо виходити з дозволу цензури, то це 31 січня 1832 р.; якщо ж ця робота тривала одночасно зі «Страшною помстою», тоді осінь-зима 1831 р., а використання Гоголем записаних матір’ю колядок і щедрівок (лист від 30 квітня 1829 р.) відносить задум до ще ранішого періоду.
«Ніч перед Різдвом» вирізняється серед повістей циклу складною архітектонікою. Виразним тлом для розгортання багатопланового сюжету, в якому взаємопереплетені щонайменше три основні сюжети — чорт і відьма, заскочені зненацька коханці, чорт і коваль — слугує передвечір Різдва, що дозволило щедро використати принагідні народні пісні.
Обряд і звичай колядування Гоголь коментує у виносці згадуючи «болвана Коляду». В українському фольклорі «коляда» означає Різдво і пов’язаний з цим звичай славити господарів, дарувати подарунки колядникам і т. п. У «Книзі всякої всячини» Гоголь записав: «Колядують напередодні Різдва Христового на честь господаря дому, молодого подружжя і т. ін. При кожному куплеті повторюються слова “святий вечір”. Щедрівка перед новим роком; предмет її — предмети священні з приспівом “щедрий вечір”». Тож, відтворюючи характер народних гулянь і атмосферу Святвечора, Гоголь у повісті кілька разів повертається до веселих колядників, котрі приспівують: «Щедрик, ведрик», і зазначає, що замість колядки вони «ревли на все горло» щедрівку.
У ніч проти Різдва, згідно з народними уявленнями, активізується нечиста сила. Це час не тільки «згущення хаосу», апогею боротьби темних сил із силами добра, але «розмитості меж між предметами й явищами» як наслідку цього протистояння (Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей. — М., 1974. — С. 38). Тому цілковито вмотивованими у повісті Гоголя виявляються образи відьми й чорта, загальні обриси яких не надто різняться від народних уявлень. Навіть сцену викрадання зірок Гоголь запозичив з фольклорних розповідей, про що свідчить запис із «Книги всякої всячини»: «Існує повір’я, що відьми знімають і ховають зірки». У фольклорі є й історія про чорта, який пролітав крізь димар на побачення до відьми. Навіть побіжно згаданий у повісті кривий чорт, як «найперший на витівки серед чортів», теж підказаний народними уявленнями. У нарисі 1831 р. «Кульгавий чорт» Гоголь зазначив: «Малоросіяни тієї віри, що [у пеклі] (в оригіналі Гоголь взяв у дужки слова «в аде». — Т.М.) хитріший за всіх і розумніший [кривий] (так само зазначено російський відповідник «хромой». — Т.М.) чорт».
Гоголь використовує в повісті різноманітні мотиви й ситуації вертепної драми, зокрема коханців, що ховались у мішках. Поширену в Україні фольклорну легенду про благочестивого маляра він поєднує із сюжетами про культурного героя слов’янської міфології — коваля, якому народна свідомість приписувала і зв’язок з нечистим. Не випадково мати Вакули — відьма, а зображення її близьких стосунків з чортом («він наїхав при самому вході у димар на шию своєї коханки…») породило думку про ймовірний родинний зв’язок між Вакулою і чортом. З образом Вакули пов’язаний і мотив, що доносить розмисли Гоголя про дієвість, впливовість мистецтва. Коваль, спокутуючи гріх спілкування з нечистим, малює на стіні церкви «чорта у пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз…». Дві професії Вакули — ковальство й малярство — символізують боротьбу за його душу двох начал, і в цій боротьбі Гоголів коваль, подібно до героїв фольклору, хитрістю змушує чорта служити собі.
Власне літературні джерела відіграли досить незначну роль при створенні цієї повісті порівняно з іншими творами циклу. Хоч і тут Гоголь не втримався від використання вальтерскоттівського прийому — зображення відомого історичного діяча, науковця або митця серед свити, що оточує можновладців. У даному випадку цю роль виконує Д.І. Фонвізін, присутній при розмові Катерини II з запорожцями. Тож історичне тло цієї повісті більш конкретизоване і розгортається у цілком певному історичному просторі. Дія твору пов’язана з відомим епізодом царювання Катерини, коли 1775 р. вона приймала останніх депутатів від запорожців у зв’язку з роботою Комісії зі скасування Запорозької Січі. «Напасті», про які говорять запорожці, натякають на пам’ятні й зрозумілі сучасникам Гоголя події.