Поява міфічних «чужоземців» сигналізує про перебільшену оцінку Гоголя. О. Іванов, з властивим йому тонким гумором, інакше оцінював завершену Іордановим роботу: «Не думаю, — писав він Гоголю, — щоб відбулись животворчі зміни у гравіювальному світі навіть із найщасливішим вітанням його важливої праці. Його мистецтво не корінне, а підпорядкована пристрасть; його характер не опрацьовано під манеру доби нашого часу, і, зрештою, його серце — не російське». Думаю, що і Гоголь знав справжню ціну творінню Іорданова.
Він мав на меті зовсім інше. Для нього було важливим сформувати (радше у підсвідомості, ніж на свідомому рівні) на візуальній основі своєрідний асоціативний ряд за допомогою ефекту стереоскопії: портрет Гоголя і Преображення Господнє. Тут і виникає спроба очевидної сакралізації Преображення самого автора. Витворюється своєрідна сакралізована тріада: Господь, формула Преображення і Гоголь. Якщо до цього додати семантичні обертони образу «найближчого до Христа» з картини О. Іванова «Явлення Месії», то Гоголь з’являється утому контексті, який і передбачав сценарій його особистого Явлення.
Нарешті, ще один важливий елемент апостольського проекту — це визначення дати і місця початку головного дійства. Ідея місця, звідки може розпочатись його апостольський шлях, визначилась ще у 1842 р., коли Гоголь отримав благословення відвідати Єрусалим і побувати біля Гробу Господнього. З того часу поїздка до Єрусалима стає однією з постійних тем його листування. Гоголь висловлює сподівання, що звідти «поніс би я повсюди образ Христа». Він залучає до цього багатьох людей. Одних запрошує з собою, іншим розповідає про плани майбутньої подорожі, яку потім відкладає на невизначений термін. Створюється враження, що він начебто закріплює у свідомості друзів і знайомих цю думку. До неї він повертається і у «Заповіті». Адже слово, мовлене у «Вибраних місцях», не тільки передсмертне, промовляється воно також і напередодні «подорожі до Святих Місць».
Майбутню подорож до Гробу Господнього Гоголь у листах постійно датував Пасхою, Великоднем: «…до Єрусалима, до часу Пасхи» (XIII, 47), «…до Великого посту й Пасхи — до Єрусалима» (XIII, 101), «Якщо Бог поможе облаштувати мої справи, закінчити мій твір, без якого мені не можна їхати до Єрусалима» (XIII, 195). Нагадаю, що і книга «Вибрані місця» завершується розділом «Святе Воскресіння». Це головне християнське свято православ’я органічно пов’язане з містичним явленням чудесного. Воно є носієм ідеї вищої гармонії, як свято є реальним втіленням божественного життя. Яким бачиться призначення цього свята Гоголеві? Навіщо воно? «Для того, — пише Гоголь, — щоб хоча декому, хто ще чує весняне дихання цього свята, зробилося б раптом так сумно, так сумно, як ангелу па небі. І, залементувавши таким криком, що роздирає серце, впали б вони до ніг своїх братів, благаючи хоч би один цей день вирвати з ряду інших днів, один би день тільки провести не в звичаях XIX віку, але в звичаях Вічного Віку, в один би день тільки обійняти і охопити людину, як винуватий друг обіймає великодушного, який все йому пробачив, хоч би тільки для того, щоб завтра ж відштовхнути його від себе і сказати йому, що він нам чужий і незнайомий. Хоч би забажати так, хоч би тільки силоміць змусити себе це зробити, вхопитися б за цей день, як потопаючий хапається за дошку! Бог зна, може бути, за одне це бажання вже готова скинутись з небес нам драбина і простягнутися рука, що допомагає злетіти по ній» (VIII, 416). Святе Воскресіння для Гоголя — початок нового життя, нової перетвореної Росії, де «празник Великодня воспразнується перше, ніж у інших» (VIII, 418). Показово те, як Гоголь завершує цю тезу: «Такі думки не вигадуються, навіюванням Божим породжуються вони разом у серцях багатьох людей» (Там само).
Містичний дар Гоголя отримав величезний стимул. У 1840-ві роки і шлях Преображення не виглядав надуманим і нереальним, яким він іноді видається сьогодні. Містичне начало становить один із важливих складників духовного життя православного християнина. Ось як описує Гоголь момент Преображення у фіналі «Божественної літургії»: «Але якщо Божественна літургія діє сильно на присутніх при звершенні її, тим ще сильніше діє па самого вершителя, або ієрея… Сам Спаситель у ньому уявиться, і в усіх діях його діятиме Христос; і слова його говоритиме Христос… Слова його приберуть силу лікувального єлею і будуть па всякому місці словами миру й любові»[28]. Відомий дослідник російського духовного життя В. Лоський принагідно писав: «Східне вірування ніколи не проводило різкого розмежування між містикою і богослів’ям, між особистим досвідом пізнання Божественних тайн і догматами, схваленими Церквою». Він наводить слова, мовлені сучасником Гоголя, великим православним богословом, митрополитом Філаретом Московським: «Необхідно, щоб жодну, навіть у тайні сокровенну премудрість (ми) не вважали для нас чужою і до нас не належною, але зі смиренням налаштували ум до божественного споглядання і серце до небесних відчуттів». Коментуючи це висловлювання, історик філософії підкреслює: «ми… повинні примушувати себе до глибокої зміни свого ума. До внутрішнього його перетворення, і, таким чином, ставати здатними набути містичного досвіду». Загострюючи думку, В. Лоський констатує: «Немає християнської містики без богослів’я, і, що ще важливіше, немає богослів’я без містики»[29].
28
Размышления о Божественной литургии Н.В. Гоголя. — Репр. изд. — М., 1990. — С. 123‒124.
29