Це засоромило наших сміливців і примусило їх підбадьоритись; кум хильнув із кухля і почав оповідати далі:
— Жид обмер; одначе ж свині на ногах, довгих, як ходулі, повлазили у вікна і вмить оживили його плетеними трійчатками, примусивши танцювати вище цього сволока. Жид — у ноги, признався у всьому… Та свитки вже не можна було повернути скоро. Пана обікрав на дорозі якийсь циган і продав свитку перекупці; та привезла її знову на Сорочинський ярмарок, але з того часу ніхто вже нічого не купував у неї. Перекупка дивувалась, дивувалась, та, нарешті, збагнула: мабуть, це винна червона свитка. Недарма, надягаючи її, завжди відчувала, що її душить щось. Не думаючи, не гадаючи довго, кинула в огонь — не горить чортова одежа! «Еге, та це чортів дарунок!» Перекупка примудрилась і підсунула у віз одному чоловікові, що вивіз продавати масло. Дурень і зрадів; та тільки масла ніхто й питати не хоче. «Е, недобрі руки підкинули свитку!» Схопив сокиру й порубав її на шматки; зирк — аж лізе один шматок до другого, та й знову ціла свитка! Перехрестившись, поцюкав сокирою вдруге, шматки розкидав по всьому ярмарку і поїхав. Тільки з того часу кожного року, і саме під час ярмарку, чорт із свинячою личиною ходить по всьому майдану, рохкає й збирає шматки своєї свитки. Тепер, кажуть, тільки одного лівого рукава бракує йому. Люди з того часу одхрещуються від того місця, і ось уже буде тому років з десять, як не було там ярмарку. Та нечиста сила надала оце засідателеві о…
Друга половина слова завмерла на устах в оповідача.
Вікно брязнуло з гуркотом; шибки із дзвоном повилітали геть, і страшна свиняча морда висунулась, поводячи очима, ніби питалася: «А що ви тут робите, добрі люди?»
VIII
Жах скував усіх, хто був у хаті. Кум з роззявленим ротом скам’янів. Очі його витріщились, начебто хотіли вистрілити; розчепірені пальці нерухомо застигли в повітрі. Високий сміливець від непереборного страху підскочив аж під стелю і вдарився головою об перекладину; дошки посунулись, і попович з громом і тріском полетів на землю. «Ай! ай! ай!» — закричав один, повалившись з жахом на лаву і дриґаючи на ній руками й ногами. «Рятуйте!» — горлав другий у розпачі, закрившись кожухом.
Кум, виведений із скам’яніння другим переляком, поліз, корчачись, під пелену своєї дружини. Високий сміливець поліз у піч, хоч які були вузькі там челюсті, і сам закрився затулкою. А Черевик, начебто облитий окропом, схопивши на голову горщик, замість шапки, кинувся до дверей, і, мов несамовитий, біг вулицями, не чуючи землі під собою; сама втома тільки примусила його трохи зменшити свій біг. Серце його калатало, як ступа в млині, піт котився з нього. Знемігши, ладен уже був він упасти на землю, коли раптом почулося йому, що ззаду хтось женеться за ним… Дух йому перехопило…
— Чорт! чорт! — кричав він у нестямі, потроюючи сили, і через хвилину без пам’яті повалився на землю.
— Чорт! чорт! — кричало слідом за ним, і він чув тільки, як щось із шумом кинулось на нього. Тут свідомість відлетіла від нього, і він, як страшний жилець тісної домовини, лежав німий і нерухомий посеред дороги.
IX
— Чуєш, Власе! — говорив, підвівшись, один з натовпу народу, що спав на вулиці, — біля нас хтось згадав чорта!
— А мені яке діло! — пробурчав, потягуючись, циган, який лежав біля нього, — хоч би й усіх своїх родичів пом’янув.
— Але ж так закричав, нібито душать його!
— Мало чого людина не збреше спросоння!
— Як собі знаєш, хоч глянути треба; а викреши-но вогню!
Другий циган, бурмочучи про себе, звівся на ноги; два рази обсипав себе іскрами, ніби блискавками, роздмухав губами трут і з каганцем у руках, звичайним малоросійським світильником, що складався з розбитого черепка, налитого баранячим лоєм, подався, освітлюючи дорогу.
— Стій, тут лежить щось; світи-но сюди!
Тут підійшло до них ще кілька чоловік.
— Що лежить, Власе?
— Та, начебто двоє людей: один зверху, другий знизу; котрий з них чорт, я вже й не розберу!