Выбрать главу

XI

За моє ж жито, та мене й побито.

Прислів’я

— Лови! лови його! — кричало кілька хлопців у тісному кінці вулиці, і Черевик почув, що його схопив хтось дужими руками.

— Зв’язати його! це той самий, що вкрав у доброго чоловіка кобилу!

— Господь з вами! за що ви мене в’яжете?

— Він ще й питає! а за що ти вкрав кобилу в приїжджого мужика, Черевика?

— З глузду з’їхали ви, хлопці! Де ж це бачено, щоб чоловік сам у себе крав що-небудь?

— Старі вигадки! старі вигадки! чого ж ти біг скільки духу, наче сам сатана за тобою гнався?

— Мимоволі побіжиш, коли сатанинська одежа!..

— Е, голубе! дури інших цим; буде ще тобі від засідателя, щоб не лякав чортовинням людей!

— Лови, лови його! — почувся крик з другого кінця вулиці. — Ось де він, ось утікач!

І перед очима нашого Черевика з’явився кум в найжалюгіднішому стані, із зав’язаними назад руками, що його вели кілька хлопців.

— Чудеса завелись! — говорив один із них. — Послухали б ви, що розказує цей шахрай, якому досить тільки глянути в обличчя, щоб побачити злодія; як стали питати: чого біг він, як навіжений, — поліз, каже, до кишені понюхати табаки та, замість тавлинки[47], витяг шматок чортової свитки, з якої спалахнув червоний вогонь, а він давай боже ноги!

— Еге-ге-ге! та це одного гнізда обидві пташки! зв’язати їх обох вкупі!

XII

«Чим, люди добрі, так оце я провинився? За що глузуєте? — сказав наш неборак. — За що знущаєтесь ви надо мною так? За що, за що?» — сказав та й попустив патьоки, Патьоки гірких сліз, узявшися за боки.
Артемовський-Гулак[48]. Пан та собака

— Може, й справді, куме, ти поцупив що-небудь? — спитав Черевик, лежачи зв’язаний разом з кумом під солом’яною яткою.

— І ти тієї ж, куме! щоб мені відсохли руки й ноги, якщо я що-небудь будь-коли крав, крім хіба вареника з сметаною в матері, та й то ще, коли мені було років десять віку.

— За що ж це, куме, на нас напасть така? Тобі ще нічого: тебе обвинувачують принаймні в тому, що ти в іншого вкрав; за що ж на мене, бідолаху, лихий наклеп такий: нібито в самого себе вкрав кобилу. Видно, нам, куме, на роду написано не мати щастя!

— Горе нам, сиротам бідним!

Тут обидва куми заридали, схлипуючи.

— Що це тобі, Солопію? — спитав, увійшовши в цей час, Грицько. — Хто це зв’язав тебе?

— А! Голопупенко, Голопупенко! — закричав, зрадівши, Солопій. — Ось, куме, це той самий, про якого я казав тобі. От молодець! ось Бог мене побий на цьому місці, коли не висуслив при мені кухля завбільшки майже як твоя голова, і хоч би тобі скривився.

— Що ж ти, куме, так не пошанував такого гарного парубка?

— Отак, як бачиш, — казав далі Черевик, обернувшись до Грицька, — покарав Бог, видно, за те, що завинив перед тобою. Прости, чоловіче добрий. Їй-богу, радий би зробити для тебе все… Та що ж поробиш? — в старій моїй диявол сидить.

— Я не злопам’ятний, Солопію. Якщо хочеш, я визволю тебе!

Тут він моргнув хлопцям, і ті ж самі, що вартували його, кинулись розв’язувати.

— За те й ти роби як треба: справляй весілля! та й погуляємо так, щоб цілий рік боліли ноги від гопака.

— Добре! от добре! — сказав Солопій, ляснувши руками. — Та мені так тепер зробилось весело, наче мою стару москалі забрали. Та що там думати: годиться чи не годиться так — сьогодні ж весілля, та й по всьому!

— Гляди ж, Солопію, через годину я буду в тебе; а тепер іди додому: там чекають тебе купці на твою кобилу й пшеницю!

— Як! хіба кобила знайшлася?

— Знайшлась!

Черевик з радості остовпів, дивлячись услід Грицькові, що пішов собі.

— Що, Грицьку, погано ми зробили своє діло? — спитав високий циган парубка, що поспішав. — Воли ж бо тепер мої?

— Твої! твої!

XIII

Не бійся, матінко, не бійся, В червоні чобітки обуйся,    Топчи вороги    Під ноги; Щоб твої підківки    Бряжчали! Щоб твої вороги    Мовчали!
Весільна пісня
вернуться

47

* Тавлинка — дерев’яна табакерка.

вернуться

48

* …Артемовський-Гулак. — Правильно: Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790‒1865).