Выбрать главу

Микола Гоголь своєрідно увінчав дві лінії роду, в якому переважали священнослужителі й люди художньо обдаровані. Дем’ян, прадід Миколи Гоголя, вчився в Київській духовній академії і був рукопокладений в парафію села Кононівка, що переходила по батьківській лінії аж до початку XX ст. (останнім з відомих був о. Владимир — троюрідний брат Миколи Васильовича). І хоча вже дід письменника, говорячи про минуле роду, не проти був умовчати про цю спорідненість й «зумисне приховав священницький чин свого діда Івана» (А. Лазаревський), прихильність роду до служіння церкві, безумовно, була однією з головних сімейних традицій.

Ще А. Бєлий говорив, що Гоголь був «поборником родового патріотизму». Ю. Барабаш з цього приводу пише: «Родовий патріотизм відіграв свою роль у пробудженні не тільки генеалогічної пам’яті, а й пам’яті історичної, національної, він став складником ширшого комплексу тих символів і міфів, котрі визначають один із найважливіших параметрів національної свідомості (ідентичності)»[8].

Письменник-християнин, який дивився на мистецтво слова як на своє вище покликання, вбачаючи в оновленому християнстві порятунок для змертвілих в суєті життя людських душ, — саме так можна визначити зміст творчого подвигу і трагедії Миколи Гоголя. Їх марне збагнути без врахування чинників впливу християнської культури на змістовне наповнення творів, на поведінковий код Гоголя. Такий підхід відкриває глибше розуміння як особистості письменника і мисленика, так і природи його художніх задумів та втілений зміст творів. Нарешті, подібний підхід допомагає повніше уявити цілісність творчої індивідуальності Гоголя та драматизм його еволюції, що викликало потік дискусій і суперечок, які точаться й до сьогодні. Життєтворчість Гоголя має надзвичайне значення і як ключ до власне творчості, і сама по собі — як характерне явище естетики романтизму.

Актуалізація християнської свідомості в добу романтизму породила устремління поетів і письменників претендувати па «віще» слово. Тема поета-пророка складає одну з показових і системотворчих формул в естетиці романтизму. Гоголь не був винятком, радше одним з активних учасників грандіозного експерименту, що мав на меті повернути літературу на засади проповідного слова і сакралізації постаті творця текстів після втрати релігією монопольного права на це в добу Просвітництва.

У гоголезнавстві, особливо останнім часом, загальним місцем стало вживання слів «пророк», «проповідник», «апостол» і навіть «російський Христос». Але найчастіше ці слова вживаються в абстраговано-метафоричному смислі, й автори, як правило, уникають конкретизації змісту, не кажучи вже про прямі аналогії. Між тим апостольство Гоголя не є лише метафорою. Природно, що таке твердження потребує іншої системи координат аналізу, в якій мас розглядатися письменницький і життєвий шлях Гоголя. Апостол — обранець Христа, що вже передбачає необхідність особливого відліку при осмисленні всіх подій життя і творчості митця.

Преподобний о. Сергій Булгаков зазначав, що «кожен християнин, словами і ділами покликаний сповідувати Господа і тим самим Його проповідувати, закликається до апостольства, хоч і різні бувають дороги й образи цього проповідування, так само як різні і дари». В іншому місці він наголошує: «Всі християни причетні до покликання і служіння апостольству, а отже, і його дару, всі, помазані Духом, становлять народ Божий, царственне священство, всі мають поклик апостольства. Про це свідчить насамперед наявність чину рівноапостольства, який, безперечно, означає служіння, подібне до апостольства»[9].

Підстави для розмови на цю тему дав сам Гоголь у своїй «прощальній повісті» — «Авторській сповіді»: «Якби не заповіт, який я помістив доволі необережно і в якому я патякав на повчання, яке зобов’язаний дати кожний автор поетичними творами своїми, ніхто б і не подумав приписувати цього апостольства, не дивлячись на рішучу манеру і деяку ліричну урочистість мови» (VIII, 463). Це зізнання Гоголя містить цінну інформацію, оскільки формулює не тільки ідею апостольства, а й її художні похідні, властиві стилю «Вибраних місць із листування з друзями», що стали своєрідним Євангелієм від Гоголя.

вернуться

8

Барабаш Ю.Я. Вибрані студії: Сковорода. Гоголь. Шевченко. — К., 2006. — С. 379.

вернуться

9

Булгаков С. Зов апостольства: Слово на день памяти святых первоверховных апостолов Петра и Павла 29 июня // Слова. Поучения. Беседы. — Paris: Ymka-Press, 1987. — С. 339, 340.