У статті «Страхи і жахи Росії» 1846 р. Гоголь писав: «Згадайте Єгипетські тьми, які з такою силою передав цар Соломон, коли Господь, бажаючи покарати одних, наслав на них невідомі, незрозумілі страхи… з усіх боків дивились на них жахаючі образи; дряхлі страховища з печальними лицями постали незворушно в очах їхніх; без залізних ланцюгів скувала їх усіх боязнь… І сталося це тільки з тими, кого покарав Господь».
Згадані Гоголем «гноми», «начальником» яких постає Вій, не мають стосунку до слов’янського фольклору. У даному випадку Гоголь, ймовірно, скористався німецькою міфологією, що зрозуміло у світлі його неослабного інтересу до літературної традиції німецького романтизму. Втім, за новітнього трактування, поява гномів, як персонажів німецького походження, пояснюється алюзивністю Вія «на стародубівського Бірона», тож у Вія «залізна твар і залізний вказівний палець», бо «до появи в Росії він служив у панцерному війську Польщі» (Сенько І. Гоголівський Миргород на історичних перехрестях. — С. 34).
Серед літературних джерел безсумнівним є використання певних мотивів з роману В. Наріжного «Бурсак» (1824), «Малороссийской деревни» (1827) І. Кулжинського і «Монастырки» (окреме вид. ч. 1 — 1830; ч. 1— 2 — 1833) А. Погорєльського. До книжкового знання звичаїв бурсаків долучились особисті враження Гоголя від навчання в ніжинській гімназії, звичаї й порядки якої нагадували семінарію. У написаному 1836 р. спільно з ніжинським «однокоритником» А.С. Данилевським вірші Гоголь поіменував гімназію «бурсою»: «Хай живе ніжинська бурса…».
Вій. Народное предание / Пер. Стефан Лабаш //Друг. — 1874. — № 15. — С. 322‒329; № 16. — С. 345‒351; № 17. — С. 369‒378; № 18. -С. 393‒404.
Вій // Зоря. — 1882. — № 7. — 109 с.
Вій. — Львів, 1885. — 54 с. — (Б-ка рус. писателей, № 3).
Вій / Пер. Ф. Королевський [Кревецький] // Діло. — Львів, 1902. — № 112, 113, 115, 116, 120‒122, 124, 125.
Вій / Пер. Ф. Королевський — Львів: Друк. Ставроп. ін-ту, 1902. — 91с. — (Літ.-наук. б-ка, № 34).
Вій / Пер. Ф. Королевський. — 2-ге вид. — Львів, 1917. — 83 с.
Вій / Пер. А. Харченко // Гоголь М.В. Твори: В 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1930. — T. 2.
Вій / Пер. А. Харченка. — X.; К.: Книгоспілка, 1930. — 60 с. — (Б-ка для всіх).
Вій // Гоголь М. Ніч проти Різдва: [Оповідання]. — X., 1934. — С. 135‒176. Вій // Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X., 1935. — С. 208‒228.
Вій / Пер. за ред. З. Йоффе. — X.: Держлітвидав України, 1935. — 79 с. — (Б-ка читача-початківця).
Вій // Гоголь М. Вибрані твори. — К., 1946. — С. 241‒27 5.
Вій / Пер. за ред. П. Панча // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 1. — С. 414‒451.
Вій / Пер. А. Харченка // Гоголь М. Тарас Бульба / Передм. Т. Гундорової; Післямова В. Яременка. — К., 1998. — (Серія «Перлини світової літератури — студентам та школярам»).
Вій: [Для дітей шк. віку] / Скороч. пер. з рос. за ред. В. Верховня. — X.: Джанік’ян Л.А., 2007. — 79 с.
Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем
За життя письменника повість друкувалася тричі: в альманасі О.Ф. Смірдіна «Новоселье» (1834. — Ч. 2. — С. 479‒569); у збірнику «Миргород» (СПб., 1835. — С. 95‒215); у «Сочинениях Николая Гоголя» (СПб., 1842. — Т. 2. — С. 383‒483). Рукопис твору не зберігся.
В єдиному наявному екземплярі «Миргорода» видання 1835 р. є передмова до «Повісті…», знята надалі Гоголем з уже згадуваних причин. В альманасі «Повість…», датована 1831 р., вийшла з підзаголовком «Одна з ненадрукованих бувальщин Пасічника рудого Панька». При цьому в листі до М. Максимовича від 9 листопада 1833 р. Гоголь, вибачаючись, що не може нічого дати до його альманаху «Денница», писав: «Смірдін з інших уже рук дістав одну мою старовинну повість, про яку я зовсім було призабув і яку соромлюсь назвати своєю; втім, вона така велика й недолуга, що ніяк не пасує до вашого альманаху». А вже за місяць, 3 грудня 1833 р., Пушкін записав у щоденнику: «Вчора Гоголь читав мені казку як Ів[ан] Ів[анович] посварився з Ів[аном] Тимоф[ійовичем] — дуже оригінально й дуже смішно» (Дневник А.С. Пушкина. — М., 1923. — С. 38). Коли ж насправді була написана повість, сьогодні точно встановити навряд чи випадає. Хіба що, спираючись на відому манеру Гоголя маніпулювати датами, яка дала про себе знати ще при листуванні з батьками з Ніжина, вважати часом створення повісті кінець 1833 р. Як зауважив один з перших коментаторів М.І. Коробка, «датування ранішим часом — звична манера Гоголя» (див. коментар: Гоголь Н.В. Полн. собр. соч.: В 5 т. — СПб., 1912‒1915. — Т. 2. — С. 422). Таким чином, повісті, написаній, судячи з усього, раніше за інші твори збірки, Гоголем було визначене фінальне підсумкове місце в його рефлексіях про Мир-Город.