Менший брат його, Андрій, мав почуття трохи живіші і якось більш розвинені. Учився він охочіше і без напруження, з яким звичайно береться до науки важка й сильна вдача. Він був винахідливіший, ніж його брат; частіше бував верховодою в досить небезпечних витівках, і часом, з допомогою винахідливого розуму свого, вмів викручуватися від кари, тоді як брат його, Остап, облишивши всяке старання, скидав з себе свитку й лягав долі, зовсім не думаючи про те, щоб просити помилування. Він теж кипів жадобою подвигу, але разом з тим душа його була приступна й для інших почуттів. Потреба кохання спалахнула в ньому гостро, коли він перейшов за вісімнадцять років. Жінка частіше почала уявлятися в гарячих мріях його; він, слухаючи філософські диспути, бачив її кожну мить, свіжу, чорнооку, ніжну. Перед ним без упину мелькали її сліпучо-білі пругкі перса, ніжна, прекрасна, вся оголена рука; саме вбрання, що облипало її дівочі і разом могутні члени, дихало в мріях його якимсь несказанним любострастям. Він старанно приховував від своїх товаришів ці пориви пристрасної юнацької душі, бо в тодішній вік соромно і безчесно було думати козакові про жінку й кохання, не скуштувавши битви. Взагалі за останні роки він рідше бував верховодою якої-небудь ватаги, але частіше блукав один де-небудь у самотньому закутку Києва, затопленому у вишневих садах, серед низеньких домиків, що принадно визирали на вулицю. Інколи він забирався й на вулицю аристократів у теперішньому старому Києві, де жили малоросійські й польські дворяни, і де доми були побудовані з деякою вигадливістю. Одного разу, коли він заґавився, майже наїхав на нього ридван якогось польського пана, і візник з престрашними вусами, що сидів на козлах, оперезав його досить старанно бичем. Молодий бурсак скипів: з шаленою сміливістю ухопився він могутньою рукою своєю за заднє колесо й спинив ридван. Та кучер, побоюючись прочухана, стьобнув по конях, вони рвонули — і Андрій, на щастя, встигши одсмикнути руку, гупнувся на землю просто обличчям у болото. Надзвичайно дзвінкий і гармонійний сміх розлягся над ним. Від підвів очі й побачив коло вікна красуню, якої ще не бачив зроду: чорнооку й білу, як сніг, осяяний вранішнім рум’янцем сонця. Вона сміялася від усієї душі, і сміх надавав блискучої сили її сліпучій красі. Він оторопів. Він дивився на неї зовсім розгубившись, неуважно обтираючи з обличчя свого болото і ще більше замазуючись. Хто б вона була, ця красуня? Він хотів був дізнатися від двірні, що купою, в багатих убраннях, стояла за ворітьми, оточивши молодого бандуриста, який грав. Та двірня зняла сміх, побачивши його замазану пику, і не удостоїла його відповіддю. Нарешті, він дізнався, що це була дочка ковенського воєводи[39], що прибув на якийсь час до Києва. Наступної ж ночі, з властивою самим бурсакам зухвалістю, він проліз через частокіл до саду, виліз на дерево, що розкидалося гіллям аж на дах дому; з дерева переліз він на дах і через димар каміна пробрався просто в опочивальню красуні, яка в той час сиділа перед свічкою й виймала з вух свої дорогі сережки. Прекрасна полячка так злякалася, побачивши раптом перед собою незнайомого чоловіка, що не могла вимовити й слова; та коли помітила, що бурсак стояв, опустивши очі й не сміючи від ніяковості й ворухнути рукою, коли впізнала в ньому того самого, що гупнувся перед її очима на вулиці, сміх знову опанував її.
39