«Ото дурна баба! — подумав Іван Іванович, — вона ще, чого доброго, витягне і самого Івана Никифоровича провітрити!»
І справді: Іван Іванович не зовсім помилився, отак міркуючи. Хвилин за п’ять з’явилися китайкові шаровари Івана Никифоровича і зайняли собою майже половину подвір’я. По тому винесла вона ще шапку та рушницю.
«Що воно за знак? — подумав Іван Іванович, — ніколи я не бачив рушниці в Івана Никифоровича. Що ж це він? стріляти не стріляє, а рушницю держить! Нащо вона йому? А штучка славна! Я давно хотів собі придбати таку. Дуже мені хочеться мати в себе оцю рушничку; я люблю побавитися рушничкою».
— Гей, бабо, бабо! — гукнув Іван Іванович, киваючи пальцем. Стара підійшла до тину.
— Що це в тебе, бабусю, таке?
— Адже бачите, рушниця.
— Яка рушниця?
— А хто його знає, яка! Коли б вона була моя, то я б, може, й знала, з чого вона зроблена, а то вона панська.
Іван Іванович устав, почав оглядати рушницю з усіх боків і забув докорити бабі за те, що вона вивісила її разом зі шпагою провітрювати.
— Вона, певне, залізна, — казала далі стара.
— Гм! залізна. Чому ж вона залізна? — казав сам до себе Іван Іванович. — А давно вона в пана?
— Може, й давно.
— Гарна штучка! — вів далі Іван Іванович. — Я випрошу її. Що він має з нею робити? або виміняю на що-небудь? А що, бабусю, вдома пан?
— Вдома.
— Що він? лежить?
— Лежить.
— Ну, гаразд; я зайду до нього.
Іван Іванович одягся, взяв у руки сукувату палицю од собак, бо в Миргороді їх куди більше трапляється на вулиці, аніж людей, і пішов.
Хоч Іван Никифорович та Іван Іванович жили подвір’я з подвір’ям і можна було перебратись з одного подвір’я на друге, перелізши через тин, проте Іван Іванович пішов вулицею. З тієї вулиці треба було звернути в завулок, такий вузький, що коли, бува, з’їдуться там два однокінні візки, то вже годі розминутись; так і стоять, аж поки, вхопивши за задні колеса, не розтягнуть їх того туди, а того туди, на іншу вулицю кожного. А вже піший, то вбереться було мов у квітки, в реп’яхи, що ростуть по обидва боки коло тину. На цей завулок з одного боку виходила повітка Івана Івановича, а з другого — комора, брама та голубник Івана Никифоровича.