18 січня і 1 лютого 1836 р. Гоголь вперше прочитав комедію на двох вечорах у В.А. Жуковського. Всім, окрім барона Є.Ф. Розена, що не побачив у комедії нічого веселого, п’єса сподобалася. П.А. Вяземський відзначав: «Він дивовижно природно і вірно, хоча і карикатурно, описує наші moeurs administratives (фр. адміністративні натури. — Ред.)» (Вяземский П.А. Соч.: В 2 т. — М., 1982. — Т. 2 — С. 162). Як писав у «Літературних спогадах» І.І. Панаєв, О.С. Пушкін «у весь час читання катався від сміху» (Панаев И.И. Литературные воспоминания. — М., 1950. — С. 65). Спочатку комедія була заборонена цензурою, но «по усердному ходатайству» В.А. Жуковського, князя П.А. Вяземського і графа М.Ю. Вієльгорського п’єса була дозволена «к постановке самим государем» (Зайцева И.А. К цензурной й сценической истории первых постановок «Ревизора» Н.В. Гоголя в Москве й Петербурге: (По архивным источникам) // Н.В. Гоголь. Материалы и исследования. — М., 1995. — С. 124). 2 березня 1836 р. «Ревізор» був дозволений для сцени, 13 березня — для друку. В процесі репетицій в Александрінському театрі Гоголь вніс до тексту ряд змін, що викликало суперечку між критиками і акторами.
«Ревізор» М.В. Гоголю не давав спокою від моменту створення до кінця життя: все нові й нові переробки для сцени, для видання 1841 р., для видання в 1842 р., кілька стилістичних виправлень зроблено 1851 р.; написана п’єса про п’єсу «Театральний роз’їзд після представлення нової комедії» (1836‒1842), в 1846 — «Попереднє повідомлення для тих, хто захотів би зіграти як слід “Ревізора”», в цьому «попередньому повідомленні» гротескові ремарки 1835 р. замінюються психологічними характеристиками героїв; у написаних 1846 р. (одночасно з «Вибраними місцями з листування з друзями») кількох варіантах «Розв’язки “Ревізора”» п’єса знов знаходить нову концепцію, яка тяжіє до символічної, але без символічного відсторонення: герої не живі особи, а пристрасті; і для того, щоб уникнути алегорії, — створення конкретної ситуації, в якій учасником повинен стати кожен глядач.
Текст «Ревізора» звучить і у фіналі другого тому «Мертвих душ». «Ревізор» для Гоголя — це суспільна трибуна, це можливість «надихнути» людей на інше життя прямо «тут» і «зараз», тому текст п’єси постійно живе у часі й в авторі, коректується, репроблематизується, змінює концепції бачення. І.С. Тургенєв, присутній при читанні Гоголем «Ревізора» для акторів, які мали грати п’єсу, був уражений «простотою, стриманістю манери, якоюсь важливою і в той же час наївною щирістю» (до смерті Гоголя залишалося менше року): «Здавалося, Гоголь тільки і піклувався про те, як би вникнути в предмет, для нього самого новий, та точніше передати власне враження»; Тургенєв був вражений новими смислами і відчуттями, які несподівано відкривались перед ним: «для мене це був бенкет і свято» (Воспоминания о Гоголе И.С. Тургенева // Н.В. Гоголь в рассказах современников. — М., 1909 — С. 68—69).
Прем’єра «Ревізора» відбулася 19 квітня 1836 р. (за ст. ст.) на сцені Александрінського театру в Петербурзі. Городничого грав І.І. Сосницький, Хлестакова — Н.О. Дюр. Незважаючи на те що п’єса була новаторська і незвична як для акторів, так і для глядачів, тому в деякі моменти розвитку дії викликала розгубленість в одних та подив у інших, «Ревізор» все ж таки мав блискучий успіх. «Загальна увага глядачів, оплески, задушевний і одностайний регіт, виклик автора… — ні в чому не було недоліку», — писав про цю прем’єру П.А. Вяземський (Вяземский П.А. Эстетика й литературная критика. — М., 1984. — С. 143). Цар Микола І, присутній на прем’єрі, багато сміявся і, виходячи з ложі, сказав: «Ну, п’єска! Всім дісталося, а мені — більш за всіх!» (Исторический вестник. — 1883. — № 9. — С. 736). В.В. Стасов у спогадах писав, що тогочасна молодь була у захваті від «Ревізора», п’єса стала її «новим ідолом», якого молоді захищали в гарячих суперечках з реакціонерами (Русская старина. — 1881. — № 2. — С. 414).