Гоголь дуже гостро сприйняв усі недоліки гри акторів, нерозуміння публіки: «…відчуття сумне і прикро-тяжке покрило мене» (Гоголь М.В. Уривок з листа, писаного автором незабаром після першої вистави «Ревізора» до одного літератора), — він, попри всі свої старання в роботі з акторами, не зміг запобігти впаданню у водевіль, карикатуру; це було сприйнято Гоголем як провал п’єси; всі його подальші устремління будуть направлені на те, щоб глядачі відчули себе залученими у події «Ревізора», його завданням стає переакцентування глядача не на «осуд дій іншого, але на споглядання себе самого»: з’являється монолог Городничого «От, дивіться, дивіться, весь світ, все християнство, всі дивіться, як обдурили городничого!», кульмінацією якого стають слова: «Чому смієтеся? Над собою смієтеся!» (видання 1842 р.); у тому ж 1842 р. з’являється епіграф — народне прислів’я: «Не кивай на дзеркало, коли пика крива». Звернення до себе самих стає кінцевою метою безлічі «коментарів» до п’єси.
25 травня 1836 р. «Ревізор» пройшов у Малому театрі в Москві. Городничого грав М.С. Щепкін, Хлестакова — Д.Т. Ленський, Ганну Андріївну — М.Д. Львова-Синецька. Навколо п’єси після перших же вистав у Петербурзі і Москві піднялася бурхлива полеміка, відповіддю на неї стала написана Гоголем у травні 1936 р. п’єса про п’єсу «Театральний роз’їзд після представлення нової комедії», до якої увійшли деякі реальні відгуки на «Ревізора» критики.
У Києві саме гоголевським «Ревізором» дебютував у вересні 1891 р. у приміщенні театру Бергоньє на Фундуклеївській вулиці (тепер на цьому місці театр ім. Лесі Українки на вулиці Богдана Хмельницького) перший стаціонарний театральний колектив «Київське драматичне товариство», організований М.М. Федоровим (псевд. Соловцов), з 1893 р. — театр «Соловцов». У 1898 р. переїзд театру «Соловцов» у нове приміщення на Миколаївській вулиці (нині тут розміщується театр ім. Івана Франка) був ознаменований великою театральною програмою, в яку також був включений другий акт «Ревізора». Городничого грав сам Соловцов, Хлестакова — Багров (Рыбаков М.О. Вулиця архітектора Городецького. — К., 2007. — С. 47‒50).
Серед безлічі постановок «Ревізора» в Україні необхідно згадати ще одну, вона відноситься вже до XX ст. У жовтні 1929 р. у Херсоні в театрі СОЗ («Соціалістичне змагання») в приміщенні Держтеатру імені А. Луначарського проходить прем’єра нового «Ревізора». Це монтаж комедії Г.Ф. Квітки-Основ’яненка «Приїжджий із столиці, або Сум’яття в повітовому місті» (1827) і гоголівського «Ревізора», вистава має назву «Інкогніто» (див.: Сухопаров С.М. Старый Херсон Сергея Сильванского. С приложением текстов работ С.А. Сильванского / Сост. й ред. С.М. Сухопарова. — Херсон, 2002). П’єсу поставив І.Г. Терентьєв, який перед цим поставив «Ревізора» разом з художниками-філоновцями (учнями П. Філонова) в Театрі Ленінградського будинку друку. Надзвичайно барвиста і дуже скандальна вистава, влаштована художниками-авангардистами, дістала негативний відгук преси і незабаром була заборонена, проте багато ідей цього спектаклю було знов утілено на сцені Херсонського театру, постановка набула і абсолютно нового звучання завдяки поєднанню двох текстів — Квітки і Гоголя. Терентьєвська ідея тотального ревізора — Страху, що утвердився в сталінський час, — давала нове прочитання п’єси Гоголя в контексті подій 20‒30-х років XX ст. У цей час «Ревізор» знов опиняється в центрі інтертекстуального діалогу культури: постановки К.С. Станіславського (1921 р. у Московському Художньому театрі, роль Хлестакова грав М.О. Чехов), В.Е. Мейерхольда (1926 р. у театрі Мейерхольда, роль Хлестакова — «Наполеона випадку» — грає Е.П. Гарін), І.Г. Терентьєва (1927), які сперечалися одночасно і з традицією, і з соціалістичними версіями, викликали бурхливу полеміку. «Епідемія “Ревізора”» стала темою спектаклю «Ревізор» М.М. Євреїнова в театрі «Криве дзеркало» у Петербурзі: представляючи різні школи театру, М.М. Євреїнов у 20-х роках створює «режисерську буфонаду в п’яти “побудовах” одного уривка» з «Ревізора» Гоголя. Діалог із Гоголевим «Ревізором» чути в п’єсах М. Куліша «Отак загинув Гузка» (1925), «Хулій Хурина» (1926), «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1928) (див.: Свербілова Т., Скорина Л. Українська драма 30-их років як модель масової культури та історія драматургії у постатях. — Черкаси, 2007). Цей текст Гоголя зазвучав не тільки в театрі, а також в літературі: у фантастичному оповіданні В. Каверіна «Ревізор» (1924); у романі К. Вагінова «Праці і дні Свістонова» (1929).