Дія друга
Маленька кімната в гостиниці. Ліжко, стіл, чемодан, порожня пляшка, чоботи, щітка для одягу та інше.
Ява І
Йосип (лежить на панській постелі). Чорти б його взяли, їсти так хочеться, і в животі тріскотня така, начебто цілий полк засурмив у сурми. От, не доїдемо, та й годі, додому! що ти маєш робити? Другий місяць пішов, як уже з Пітера! Просвистів у дорозі грошики, голубчик, тепер сидить і хвоста під себе, і не гарячкує. А вистачило б і добре б вистачило на прогони; ні, бачиш ти, треба в кожному місті показати себе. (Перекривляє його.) «Гей, Йосипе, піди подивися кімнату, та кращу, та обід замов найкращий: я не можу їсти поганого обіду, мені потрібен кращий обід». Добре, якби справді було щось путяще, а то ж єлистратишко[16] звичайнісінький. З подорожніми знайомиться, а потім в карти — от тобі й догрався! Ех, осточортіло таке життя! їй право, на селі краще: воно хоч нема публічності, так і турботності менше; візьмеш собі бабу, та й лежи весь вік на полу та їж пироги. Ну, хто ж заперечує, воно, звісно, коли правду казати, то життя в Пітері краще за все. Гроші б тільки були, а життя тонке й політичне: кеятри, собаки тобі танцюють, і все, що бажаєш. Розмовляє все на тонкій делікатності, хіба що тільки перед дворянством поступиться; підеш на Щукін[17] — купці тобі кричать: «Шановний!» На перевозі у човен з чиновником сядеш; кумпанії захотів — іди до крамнички: там тобі кавалер розповість про табори й оповістить, що кожна зірка означає на небі, так от як на долоні все бачиш. Стара офіцерша забреде; покоївка інколи зазирне така… фу, фу, фу! (Посміхається й трясе головою.) Галантерейне, чорт забирай, поводження! Нечемного слова ніколи не почуєш, кожний тобі говорить «ви». Набридло йти — береш візника й сидиш собі, як пан, а не захочеш заплатити йому, — будь ласка: біля кожного будинку є наскрізні ворота, і ти так шугонеш, що тебе ніякий сатана не знайде. Одне кепсько: іншим разом добре наїсишся, а іншим мало не луснеш від голоду, як тепер, приміром. А все він винний. Що з ним поробиш? Батенько надішле грошики, щоб ото їх приберегти — куди там!.. Пішов гуляти: їздить візником, щодня ти діставай у кеятер квитка, а там за тиждень — гульк, і посилає на товкучку продавати новий фрак. Іноді все до останньої сорочки прогуляє, так що на ньому тільки й залишиться сюртучина та шинелина, — їй-богу, правда! І сукно таке добряче, аглицьке! карбованців півтораста йому самий фрак коштує, а на базарі віддасть карбованців за двадцять; а про штани і говорити нема чого — за ніщо йдуть. А чому? Тому, що за діло не береться: замість того, щоб на службу, а він іде гуляти по прешпекту, в карти грає. Ех, якби дізнався про це старий пан! Він би не подивився на те, що ти чиновник, а, задравши сорочину, так би всипав тобі, що днів би чотири ти почухувався. Коли служити, так служи! Ось тепер трактирник сказав, що не дам вам їсти, поки не заплатите за попереднє; ну, а коли не заплатимо? (Зітхаючи.) Ах, Боже мій, хоча б поганенького борщу! Здається, що так би цілий світ з’їв. Стукає, певне, це він іде. (Поспішно схоплюється з постелі.)
Ява II
Йосип і Хлестаков.
Хлестаков. На, візьми це (віддає картуз і паличку). А, знову вилежувався на ліжку?
Йосип. Та чого б мені вилежуватись? Не бачив я хіба ліжка, чи що?
Хлестаков. Брешеш, вилежувався; бачиш, усе зібгане.
Йосип. Та навіщо воно мені? не знаю хіба я, що таке ліжко? я маю ноги; я й постою! Навіщо мені ваше ліжко?
Хлестаков (ходить по кімнаті). Подивись, там у гамані тютюну нема?
Йосип. А звідки ж йому бути, тютюнові! Ви три дні тому останнє викурили.
Хлестаков (ходить і всяко стулює свої губи. Нарешті говорить голосно й рішуче). Слухай-но, гей, Йосипе!
Йосип. Чого зволите?
Хлестаков (голосно, але не так рішуче). Ти сходи туди. Йосип. Куди?
Хлестаков (зовсім не рішуче і не голосно, а ближче до прохання). Вниз, у буфет… Там скажи… щоб мені дали пообідати.
Йосип. Та ні, я й ходити не хочу.
Хлестаков. Як ти смієш, дурню!
Йосип. Та так; все одно, хоч і піду, нічого з цього не буде. Хазяїн сказав, що більше не дасть обідати.
Хлестаков. Як він сміє не дати? От іще дурниці!
Йосип. Ще, каже, і до городничого піду; третій тиждень пан грошей не платить. Ви, мовляв, з паном, каже, шахраї, і пан твій шалапут. Ми, мовляв, каже, таких дурисвітів і падлюк бачили.