Хлестаков. А ти вже й радий, тварюко, зразу ж переказувати все це.
Йосип. Каже: «Так ото кожний приїде, обживеться, заборгується, потім і вигнати не можна». «Я, — каже, — жартувати не буду, я просто із скаргою, щоб у холодну, та в тюрму».
Хлестаков. Ну, ну, дурню, годі! Піди, піди, скажи йому. Така груба тварюка.
Йосип. Та краще я самого хазяїна покличу до вас.
Хлестаков. Навіщо ж хазяїна? ти піди сам скажи.
Йосип. Та, їй-право, пане…
Хлестаков. Ну, йди, чорт з тобою! поклич хазяїна.
Йосип виходить.
Ява III
Хлестаков (сам). Страх як хочеться їсти. Оце трошки прогулявся; думав, чи не пройде апетит, — ні, чорт забирай, не проходить. Справді, якби в Пензі я не погуляв, вистачило б грошей доїхати додому. Піхотний капітан здорово підчепив мене, штоси дивовижно, бестія, зрізує[18]. Всього якихось там чверть години посидів, і все обібрав. А проте як же ще хотілося б із ним зрізатися, та випадку не було. Яке жалюгідне місто! В овочевих крамницях нічого не дають у борг. Це вже просто підло. (Насвистує спочатку з «Роберта»[19], потім «Не ший мені, матінко»[20], а наприкінці ні се, ні те.) Ніхто не хоче йти.
Ява IV
Хлестаков, Йосип і трактирний слуга.
Слуга. Хазяїн наказав спитати, чого ви хочете. Хлестаков. Здрастуй, братіку! Ну, що ти, здоровий? Слуга. Слава Богу.
Хлестаков. Ну, що, як у вас у гостиниці? чи добре все йде?
Слуга. Та слава Богу, все гаразд.
Хлестаков. Багато проїжджих?
Слуга. Та чимало!
Хлестаков. Слухай-но, любий мій, там мені й досі обіду не приносять, то, будь ласка, піджени, щоб швидше, — бачиш, я зразу ж по обіді маю за дещо взятися.
Слуга. Та хазяїн сказав, що більше не даватиме. Він ніби хотів іти сьогодні скаржитись городничому.
Хлестаков. А чого скаржитись? Розсуди сам, любий мій, чого? Їсти ж мені треба. Так я можу зовсім охлянути. Мені дуже їсти хочеться, я не жартома це кажу.
Слуга. А так! Він казав: «Я йому обідати не дам, поки він не заплатить мені за попереднє». Отака вже відповідь його була.
Хлестаков. А ти урезонь, умов його.
Слуга. А що ж йому таке говорити?
Хлестаков. Ти розтлумач йому серйозно, що мені треба їсти. Гроші — то само собою… Він думає, що як йому, мужлаєві, нічого, коли не поїсть день, то так і іншим. Чи чули таке!
Слуга. Чого ж, я скажу.
Ява V
Хлестаков (сам). А погано, однак, коли він зовсім нічого не дасть попоїсти. Так тягне на їжу, як ніколи ще не тягло. Хіба з одежі щось пустити в діло? Штани, чи що, продати? Ні, краще вже поголодувати, та приїхати додому в петербурзькому костюмі. Шкода, що Йохим[21] не дав на прокат карети, а добре було б, чорт забирай, приїхати додому в кареті, підлетіти отаким чортом до якого-небудь сусіда-поміщика під ґанок, з ліхтарями, а Йосип позаду в лівреї. Уявляю, як би всі переполохалися: «Хто такий, що таке?» А лакей входить (виструнчується і вдає лакея): «Іван Олександрович Хлестаков із Петербурга, накажете прийняти?» Вони, тюхтії, і не знають, що таке значить «накажете прийняти». До них, коли й приїде якийсь гусак-поміщик, так і преться, ведмідь, просто до вітальні. До донечки там гарненької підійдеш: «Пані, як я…» (потирає руки і шаркає ніжкою). Тьху! (плює) аж нудить, так їсти хочеться.
Ява VI
Хлестаков, Йосип, потім слуга.
Хлестаков. Ну, що?
Йосип. Несуть обід.
Хлестаков (плескає в долоні і злегка підскакує на стільці). Несуть! несуть! несуть!
Слуга (з тарілками й серветкою). Хазяїн в останній раз уже дає.
Хлестаков. Ну, хазяїн, хазяїн… Мені плювати на твого хазяїна! Що там таке?
Слуга. Суп і печеня.
Хлестаков. Як, тільки дві страви?
Слуга. Іменно тільки.
Хлестаков. Неподобство яке! я цього не приймаю. Ти скажи йому: що це справді таке, га!.. цього замало.
Слуга. А хазяїн каже, що ще забагато.
19
20