Продемонструвати «пошлість пошлої людини» так, аби читач усвідомив зло пошлості, але не зненавидів людини, — напевне, такою є моральна позиція Гоголя; і в цьому — свідчення його «боротьби» за людське в людині. Ю. Манн, говорячи про епілог «Шинелі», відзначає вельми важливий проблемний момент повісті: «моральне почуття читача зачеплене» і саме тому «йому пропонується компенсація, незважаючи на усвідомлену впевненість, що вона неможлива і що про Акакія Акакійовича розказали дійсно все» (Манн Ю.В. Поэтика Гоголя. — М., 1988. — С. 100). Насправді, ціннісна і змістовна цільність героя петербурзьких повістей (а ці характеристики у Гоголя завжди пов’язані саме з героєм, антропоцентричні) не лишається незмінною в процесі взаємодії з читачем: основна ідея розповіді, проходячи через оповідну та стильову складову твору, серйозно змінюється. Цей процес трансформації етичних і естетичних складових гоголівської оповіді культуролог М. Епштейн влучно назвав іронією стилю (Эпштейн М. Ирония стиля: Демоническое в образе России у Гоголя // Новое литературное обозрение. — 1996. — № 19. — С. 129‒147).
Гоголівська іронія (автор говорить про одне, маючи на увазі інше) — це, очевидно, не звична нам постмодерністська гра, вона не позбавлена певного дидактизму. Так, маємо фінальний авторський монолог в «чудесній» повісті «Ніс». З одного боку, цей виступ письменника є кумедною пародією на тогочасні книжкові огляди (Гоголь сам поспішає звинуватити себе у можливих письменницьких огріхах і тут же виправдатися). З іншого — оповідач вступає в певний діалог із «наївним» читачем, аби перевірити, чи збагнув той «послання» фантастичного твору. Повертаючись через фінальну настанову «А все ж таки, як розміркуєш, у всьому цьому, далебі, є щось. Кажіть, що хочете, а такі пригоди бувають на світі; рідко, але бувають» до вже прочитаної історії майора Ковальова, реципієнт мусить задуматися не лише над вдалою авторською грою, але й «вичитати» певні сенси в образах-символах комічного/сатиричного на перший погляд твору. Негативному пафосу розповіді про «страждання» майора протистоїть стверджувальна авторська думка, яка спромоглася викрити соціальні й духовні аномалії реальності, що оточує читача.