У відомому есеї «Звідки походить тип Акакія Акакійовича» російський філософ В. Розанов (1856‒1919) зіставляє гоголівську історію Башмачкіна і реальний анекдот, що став її основою, та доходить такого висновку: «Досить пригадати самозабуття мисливця, який виїхав після, мабуть, довгого очікування на гладь Фінської затоки, із нечутливістю канцеляриста, котрий, переходячи вулицю, тоді тільки зауважує, що він “не на середині рядка”, коли кінь торкається його з-за плечей мордою, аби зрозуміти, чим була творчість Гоголя по відношенню до дійсності, якою її замальовкою. Гоголь не лише не переказував її у своїх творіннях; і як людина, яка зустрілась з її проявами чи чула про них, — він чужався її, ховався, йшов від неї» (Розанов В.В. Мысли о литературе. — М., 1989. — С. 116). Неспроможність ідей «чистого мистецтва», що його для Розанова втілює «перетворений» чиновник Гоголя, протиставлена ствердженню соціальної значущості літератури («дидактиці»). Літературність, за Розановим, беззмістовна, а тому позбавлена сенсу; самоцінністю стає слово, а замилування ним — однозначно гріховна дія. Гоголь, створюючи історію Акакія Акакійовича, на думку Розанова, намагається втекти у світ ірреальний, і тому (чи через те) позбавляє образ петербурзького чиновника почуттів, думок, життєвого руху.
До речі, показовий хронологічний чинник: час роботи Гоголя над «Шинеллю» збігається з появою других редакцій «Портрета» і «Носа», першопочаткові «послання» яких вельми змінюються під впливом художньої концепції «Шинелі». У «Шинелі» відбувається вдала спроба вивести образ «маленької людини» / «бідного чиновника» за сприйняттєві рамки оповідного комізму. Унікальність морально-етичного компонента «Шинелі» в тому, що в ній накладаються одна на одну дві провідні концепції гоголівської творчості, а саме: естетичний і християнський гуманізм. Особистості, яка лише і спроможна ствердитися в художньому світі «Шинелі», протистоїть і кінець кінцем перемагає її безособове стихійне начало.
Щодо літературних впливів на «Шинель» тут варто в першу чергу назвати повість Е.-Т.-А. Гофмана «Золотий горщик».
Шинеля / Пер. А. Харченка // Гоголь М. Твори: В 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1932. — Т. 4. Повісті.
Шинель // Гоголь М. Ніч проти Різдва: Оповідання. — X., 1934. — С. 291‒325.
Шинель // Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X.; 1935. — С. 332‒348.
Шинель / Пер. А. Хуторяна // Гоголь М. Вибрані твори. — К., 1948. — С. 203‒229.
Шинель. — К.: Держлітвидав, 1949. — 45 с.: іл.
Шинель / Пер. А. Хуторяна // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 2. — С. 122‒152.
Шинель / Пер. А. Хуторяна. — К.: Молодь, 1952. — 32 с.: іл.
Коляска
Уперше надруковано в часопису «Современник» (1836, кн. 1; цензурний дозвіл наданий 31 березня). Написано повість у 1835 р., початково вона призначалася для друку в альманасі, котрий планував видавати Пушкін. Ознайомившись із повістю в жовтні 1835 р., Пушкін писав у листі П. Плетньову: «Дякую, дуже дякую Гоголю за його “Коляску”, на ній альманах далеко може заїхати» (Пушкин А.С. Собрание сочинений: В 10 т. — М., 1976. — Т. 10. — С. 241).
В основі «Коляски» — анекдот із життя відомого дивака графа М.Ю. Вієльгорського, який запросив до себе на обід весь дипломатичний корпус Петербурга, а сам, забувши про запрошення, пішов обідати до клубу. Тогочасний мемуарист згадує цю історію: «Іншого дня він відправився, зрозуміло, вибачатися перед ошуканими гостями, які напередодні в зірках і стрічках з’явилися в зазначену годину і не застали нікого вдома. Всі знали про його неуважність, всі любили його і тому, сміючись, пробачили» (Соллогуб В.А. Воспоминания. — М.; Л., 1931. — С. 296‒297).
Гоголь працював над «Коляскою» безпосередньо перед початком роботи над «Мертвими душами» чи навіть паралельно із написанням перших частин поеми. Наявні збіги оповідної манери обох творів, відчутна спільність і типологія характерів (схожість, скажімо, Чертокуцького із Чичиковим та почасти Ноздрьовим).