Особисті враження письменника лежать і в основі протиставлення Парижа та Рима (означимо, втім, додатково в цій опозиції й відчутний вплив італійських нарисів Стендаля). Анненков згадував у своїх «римських» мемуарах: «Гоголь зрадів нашій новій зустрічі, розпитував, яким шляхом прибув я в Італію, схвалював переїзд з Анкони з ветурином і вельми жалкував, що попередньо я не побував у Парижі. Йому здавалося, що після Італії Париж стає сухим та неживим, а значення Італії само собою впадає в око після паризького життя і паризьких інтересів» (Гоголь в воспоминаниях современников. — С. 250). Якщо за Парижем Гоголь залишає статус і міф міста — осередку цивілізації (з усіма недоліками цивілізаційних процесів), то в Римі бачить насамперед гармонію міста, органічне поєднання несхожих елементів. Наразі слушно зазначає італійська дослідниця Рита Джуліані, що, «назвавши повість “Рим”, Гоголь зосередив увагу на точці, за якою стояв визначений простір, середовище, наділене яскравими самобутніми характеристиками, і — це важливо — простір Рима значно виходив за межі міського простору, оскільки Рим — не тільки місто, але й водночас держава і цілий світ» (Джулиани Р. «Рим» Н.В. Гоголя и душа Рима // Toronto Slavic Quarterly. Academic Electronic Journal in Slavic Studies. — http://www.utoronto.ca/tsq/14/julia-nil4.shtml). Сам Гоголь писав у листі до С. Шевирьова від 1 вересня 1843 р.: «Ідея роману зовсім не була поганою, вона полягала в тому, щоб показати значення нації віджилої, і віджилої прекрасно, відносно націй, що живуть».
Рим (уривок) / Пер. Є. Кротевича // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 2. — С. 186‒227.
