Отже, Пирогов не переставав переслідувати незнайому, раз у раз привертаючи її увагу запитаннями, на які вона відповідала різко, уривчасто і якимись невиразними звуками. Вони вийшли темними Казанськими ворітьми на Міщанську вулицю, вулицю тютюнових та роздрібних крамничок, німців-ремісників і чухонських німф. Блондинка бігла швидше і впурхнула в ворота одного досить забрудненого дому. Пирогов за нею. Вона збігла вузенькими темними східцями і увійшла в двері, в які теж сміливо пробрався Пирогов. Він опинився у великій кімнаті з чорними стінами, з закуреною стелею. Купа залізних гвинтів, слюсарного інструменту, блискучих кофейників і свічників була на столі; підлога була засмічена мідними й залізними стружками. Пирогов зразу збагнув, що це була квартира майстрового. Незнайома пурхнула далі в бічні двері. Він на хвилину було задумався, та, додержуючи руського правила, зважився іти вперед. Він увійшов до кімнати, зовсім не схожої на першу; вона була прибрана дуже охайно, показуючи, що хазяїн був німець. Він був вражений надзвичайно дивним видовищем.
Перед ним сидів Шиллер, не той Шиллер, що написав «Вільгельма Теля» та «Історію Тридцятилітньої війни», а відомий Шиллер, бляшаних діл майстер з Міщанської вулиці. Коло Шиллера стояв Гофман, не письменник Гофман, а досить добрий швець з Офіцерської вулиці, великий приятель Шиллера. Шиллер був п’яний і сидів на стільці, тупаючи ногою і щось із запалом говорячи. Все це ще не здивувало б Пирогова, але здивувало його надзвичайно дивне положення фігур. Шиллер сидів, виставивши свій досить товстий ніс і задерши голову, а Гофман тримав його за цей ніс двома пальцями й вертів лезом свого шевського ножа на самій його поверхні. Обидві особи розмовляли німецькою мовою, і тому поручик Пирогов, що знав по-німецьки тільки «гут морген», нічого не міг зрозуміти з усієї цієї історії. А втім, слова Шиллера означали таке:
— Я не хочу, мені не потрібен ніс! — говорив він, вимахуючи руками… — У мене на один ніс виходить три фунти тютюну на місяць, t я плачу в російський поганий магазин, бо німецький магазин не держить російського тютюну, я плачу в російський поганий магазин за кожен фунт по сорок копійок; це буде карбованець двадцять копійок — це буде чотирнадцять карбованців сорок копійок. Чуєш, друже мій Гофман? на один ніс чотирнадцять карбованців сорок копійок. Та у свята я нюхаю рапе́́[22], бо я не хочу нюхати в свята російський поганий тютюн. На рік я винюхую два фунти рапе́, по два карбованці за фунт. Шість та чотирнадцять — двадцять карбованців сорок копійок на самий тютюн! Це розбій, я питаю тебе, мій друже Гофман, не так хіба? — Гофман, що й сам був п’яний, відповідав ствердно. — Двадцять карбованців сорок копійок! Я швабський німець; у мене є король у Німеччині. Я не хочу носа! Ріж мені носа! Ось мій ніс!
І коли б не раптова поява поручика Пирогова, то, без сумніву, Гофман відрізав би з доброго дива ніс Шиллерові, бо він так уже наставив ніж свій, немов хотів кроїти підошву.
Шиллерові було дуже прикро, що раптом незнайома, непрохана особа так не до речі йому перешкодила. Він, дарма що перебував у чарівному чаді пива й вина, відчув, що трохи непристойно в такому вигляді та при такому ділі бути в присутності стороннього спостерігача. Тим часом Пирогов злегка вклонився і з властивою йому приємністю сказав: