— Ви пробачте мені…
— Забирайся геть! — відповів протяжно Шиллер.
Це спантеличило поручика Пирогова. Таке поводження йому було зовсім нове. Легка усмішка, що було з’явилася на його обличчі, враз зникла. З почуттям ображеної гідності він сказав:
— Мені дивно, пане… ви, мабуть, не помітили… я офіцер…
— Що таке офіцер! Я — швабський німець. Мій сам (при цьому Шиллер ударив кулаком по столу) буде офіцер: півтора року юнкер, два роки поручик, і я завтра зараз офіцер. Але я не хочу служити. Я з офіцером зроблю таке: фу! — при цьому Шиллер підставив долоню і хукнув на неї.
Поручик Пирогов побачив, що йому більше нічого не лишалося, як піти геть; однак таке поводження, зовсім не відповідне його званню, йому було неприємне. Він кілька разів спинявся на сходах, мовби бажаючи набратися духу й поміркувати про те, яким би способом дати відчути Шиллерові його грубіянство. Нарешті розміркував, що Шиллерові можна вибачити, бо голова його була наповнена пивом; до того ж уявилася йому гарненька блондинка, і він вирішив забути це. Другого дня поручик Пирогов рано-вранці з’явився в майстерню бляшаних діл майстра. У передпокої зустріла його гарненька блондиночка й досить суворим голосом, який дуже пасував до її личка, запитала:
— Чого вам треба?
— А, здрастуйте, моя миленька! Ви мене не пізнали? хитрушечка, які гарненькі оченята! — При цьому поручик Пирогов хотів дуже мило підняти пальцем її підборіддя. Але блондинка злякано ойкнула й так само суворо спитала:
— Чого вам треба?
— Вас бачити, більш нічого мені не треба, — промовив поручик Пирогов, досить приємно посміхаючись і підступаючи ближче; але, помітивши, що полохлива блондинка хотіла проскочити в двері, додав: — Мені треба, моя миленька, замовити шпори. Ви можете мені зробити шпори? хоч для того, щоб кохати вас, зовсім не потрібні шпори, а скоріше вуздечка. Які гарненькі ручки!
Поручик Пирогов завжди бував дуже люб’язний в таких признаннях.
— Я зараз покличу мого чоловіка, — скрикнула німкеня й пішла, і через кілька хвилин Пирогов побачив Шиллера, що виходив із заспаними очима і ледве прийшов до пам’яті після вчорашнього похмілля. Поглянувши на офіцера, він пригадав, як у невиразному сні, вчорашню пригоду. Він нічого не пам’ятав у такому вигляді, як було, але почував, що зробив якусь дурницю, і тому прийняв офіцера з дуже суворим виглядом.
— Я за шпори не можу взяти менше п’ятнадцяти карбованців, — сказав він, бажаючи здихатися Пирогова, бо йому, як чесному німцеві, дуже ніяково було дивитися на того, хто бачив його в непристойному вигляді. Шиллер любив пити зовсім без свідків, з двома-трьома приятелями, і замикався на цей час навіть від своїх робітників.
— Чому ж так дорого? — ласкаво сказав Пирогов.
— Німецька робота, — холоднокровно промовив Шиллер, погладжуючи підборіддя. — Росіянин візьметься зробити за два карбованці.
— Гаразд, щоб довести, що я вас люблю і бажаю з вами познайомитися, я плачу п’ятнадцять карбованців.
Шиллер якусь хвилину міркував: йому, як чесному німцеві, стало трохи совісно. Бажаючи сам відвернути його від замовлення, він заявив, що раніш як за два тижні не може зробити. Та Пирогов без будь-якого сперечання висловив цілковиту згоду.
Німець замислився і почав міркувати про те, як би краще зробити свою роботу, щоб вона справді коштувала п’ятнадцять карбованців. У цей час блондинка ввійшла до майстерні і почала поратися на столі, заставленому кофейниками. Поручик скористався з задумливості Шиллера, підступив до неї й потис ручку, оголену аж до плеча. Це Шиллерові дуже не сподобалося.
— Мейн фрау! — закричав він.
— Вас волен зі дох? — одказала блондинка.
— Гензі на кухня![23]
Блондинка пішла.
— Отже через два тижні? — сказав Пирогов.
— Так, через два тижні, — відповів роздумуючи Шиллер: — у мене тепер дуже багато роботи.
— До побачення! я до вас зайду.
— До побачення, — відповів Шиллер, замикаючи за ним двері.
Поручик Пирогов вирішив не кидати своїх шукань, дарма що німкеня дала явного відкоша. Він не міг збагнути, щоб можна було йому чинити опір; тим більше, що люб’язність його і блискучий чин давали повне право на увагу. Треба, однак, сказати й те, що жінка Шиллера, при всій вродливості своїй, була дуже дурна. А втім дурість надає особливої привабливості гарненькій дружині. Принаймні я знаю багатьох чоловіків, які в захваті від дурості своїх жінок і вбачають у ній всі прикмети дитячої невинності. Краса творить справжні чудеса. Всі душевні вади красуні, замість того щоб викликати огиду, стають якось надзвичайно привабливі; самий порок дихає в них привабливістю; але зникни вона — і жінці треба бути в двадцять разів розумнішою за чоловіка, щоб викликати до себе коли не любов, то принаймні пошану. Проте жінка Шиллера, при всій глупоті, була завжди вірна своєму обов’язку, і тому Пирогову досить важко було досягнути успіху в своєму сміливому намірі; але з перемогою над перешкодами завжди поєднується насолода, і блондинка ставала для нього привабливішою з кожним днем. Він почав досить часто довідуватися про шпори, так що Шиллерові це, нарешті, набридло. Він доклав усіх зусиль, щоб закінчити швидше початі шпори; нарешті, шпори були готові.
23
— Моя дружина! — Чого вам теба? — Йдіть на кухню! (спотворене