З четвертої години Невський проспект безлюдний, і навряд чи ви стрінете на ньому хоч одного чиновника. Яка-небудь швачка з магазину перебіжить через Невський проспект з коробкою в руках, яка-небудь мізерна пожива людинолюбного повитчика, пущена жебракувати у фризовій шинелі, який-небудь заїжджий дивак, що йому всяка пора однакова; яка-небудь довга висока англійка з ридикюлем та книжкою в руках; який-небудь артільник, росіянин в демікотоновому сюртуку з талією на спині, з вузенькою бородою, який живе все життя на живу нитку, в якого все ворушиться: спина, і руки, і ноги, і голова, коли він шанобливо проходить по тротуару; часом простий ремісник; більше нікого не зустрінете ви на Невському проспекті.
Та як тільки присмерк впаде на доми та вулиці, і будочник, напнувшись рогожею, видереться на драбину світити ліхтар, а з низеньких віконець магазинів виглянуть ті естампи, що не сміють показуватися серед дня, тоді Невський проспект знов оживає й починає ворушитися. Тоді настає той таємничий час, коли лампи обливають усе якимось принадним, чудесним світлом. Ви зустрінете дуже багато молодих людей, здебільшого нежонатих, у теплих сюртуках і шинелях. В цю пору відчувається якась мета чи, краще, щось схоже на мету. Щось надзвичайно незрозуміле, кроки всіх прискорюються і стають взагалі дуже нерівні. Довгі тіні мелькають по стінах і бруку і мало не дістають головами до Поліцейського мосту. Молоді губернські реєстратори, губернські й колезькі секретарі дуже довго прогулюються; але старі колезькі реєстратори, титулярні й надвірні радники здебільшого сидять дома, або тому що це народ жонатий, або тому що їм дуже добре готують страву куховарки-німкені, які живуть у їхніх домах. Тут ви зустрінете поважних стариків, які з такою статечністю і з таким надзвичайним благородством прогулювалися о другій годині по Невському проспекту. Ви побачите, що вони біжать так само, як молоді колезькі реєстратори, щоб зазирнути під капелюшок здаля забаченої дами, товсті губи й щоки якої, наштукатурені рум’янами, так подобаються багатьом гуляючим, а надто монопольщикам, артільникам, купцям, що завжди в німецьких сюртуках гуляють цілою юрбою і звичайно під руку.
— Стій! — закричав у цей час поручик Пирогов, сіпнувши молодого чоловіка у фраку і плащі, що йшов з ним. — Бачив?
— Бачив, чудова, достеменна Перуджінова Біанка[13].
— Та ти про кого говориш?
— Про неї, про ту, що з темним волоссям. І які очі! Боже, які очі! вся статура і контури, і овал лиця — чудеса!
— Я кажу тобі про блондинку, що пройшла за нею в той бік. Чому ж ти не йдеш за брюнеткою, коли вона так тобі сподобалася?
— О, як можна! — вигукнув, почервонівши, молодий чоловік у фраку. — Ніби вона з тих, що ходять увечері по Невському проспекту; це, певно, дуже знатна дама, — продовжував він, зітхнувши, — один плащ на ній коштує карбованців з вісімдесят!
— Простак! — закричав Пирогов, силоміць штовхнувши його в той бік, де майорів яскравий плащ її. — Іди, бевзню, проґавиш! а я піду за блондинкою.
Обидва приятелі розійшлися.
«Знаємо ми вас усіх», — думав про себе з самозадоволеною й самовпевненою посмішкою Пирогов, вважаючи, що нема краси, яка могла б йому протистояти.
13
*